Експрес-інтрев’ю трьох гравців київського "Арсеналу"

Вашій увазі пропонується експрес-інтрев’ю трьох гравців київського «Арсеналу», в результаті якого вдалось дізнатись, на що вони витратили перші зароблені гроші, хто з них найкраще грає у комп’ютерний футбол, а кому сниться, що «Арсенал» вже у Лізі Європи.

Свої першї зароблені гроші пам’ятаєте?

Максим Шацьких: Перші гроші заробив в 14 чи 15 років, коли грав за другу команду ташкентського «Пахтахору». Це вже так давно було, що важко згадати куди їх витратив. Скоріш за все просто віддав гроші батькам. На той час це була доволі велика сума.

Олександр Грицай: У 20 років я підписав перший контракт з ФК «Черкаси» і отримав першу заробітню платню - це було 100 доларів. Куди втратив? Не пам’ятаю.

Богдан Шершун: У 96-му у Дніпропетроську я заробив перші гроші – 150 доларів, і відклав їх на музикальний центр. Тоді мене 15-річного взяли тренуватись до дублюючого складу «Дніпра».

Після матчу швидко забуваєте про нього, чи стараєтесь аналізувати?

Максим Шацьких: Роблю висновки, але стараюсь якнайшвидше настроюватися на майбутні зустрічі. Звісно, якщо гра програна, то її важко викинути з голови.

Олександр Грицай: Все залежить від результату матчу – в разі програшу про минулу гру важче забути. Коли був молодий, мені легше вдавалось переносити невдачі, а зараз дуже часто після програних матчів роздумую: «Чому ж так сталось?». Намагаюсь детально розібрати, проаналізувати.

Богдан Шершун: Після матчу можу ще день-два про нього думати. Якщо треба грати через два дні на третій то вдається швидко забути про минулу гру та сконцентруватись на майбутній. Після складних ігор як правило не можу заснути до самого ранку, адже передусім матч для футболіста - це стрес.

Вам часто сниться футбол?

Максим Шацьких: Ніколи не снився, навіть перед відповідальними матчами.

Олександр Грицай: Буває й таке. Пам’ятаю, мені наснилось, що на мене м’яч летить, а коли приймав його, то прокинувся. Декому й віщі сни сняться. Свіжа у пам’яті історія про те, як напередодні гри з «Ворсклою» Ролану Гусєву приснилось, що ми переможемо полтавчан, а Андрій Воробей заб’є свій сотий гол. Так і сталось!

Богдан Шершун: Востаннє мені снилось, що з «Арсеналом» ми граємо в Лізі Європи. Перші два матчі в групі з німецьким «Хоффенхаймом» та іспанською «Севільєю» ми виграли з мінімальним рахунком. Я вже навіть подумав, що ми з групи можемо спокійно вийти.

Ставки на футбольні матчі робите?

Максим Шацьких: Ні! Передбачувати результати матчів мені ніколи не вдавалось. Буває, на словах можу з кимось «закластись».

Олександр Грицай: Якщо я не помиляюсь, то азартні ігри зараз в Україні заборонені. В команді, слідкуючи за останнім чемпіонатом світу з футболу, робили свої прогнози, але з цим мені не щастить.

Богдан Шершун: Важко прогнозувати результат матчів, тому що футбол зараз став непередбачуваним – будь-який так званий аутсайдер може обіграти команду з найвищими рейтингами. Деколи мені вдається спрогнозувати результат гри. Востаннє, коли ми збирались с хлопцями дивитись футбол, задля жарту заклали по 100 гривень для того, хто вгадає рахунок. Так от я вгадав!

Ви щось колекціонуєте?

Максим Шацьких: Моя єдина колекція – футболки, якими я мінявся з іншими гравцями. Зараз в моїй колекції їх близько 40-50. Останнє поповнення це футболка харків’янина Дениса Олійника.

Олександр Грицай: Колекціоную футболки. Мінявся ними, коли виступав за «Дніпро» в єврокубках та за збірну. Найціннішою футболкою в колекції назвав би майку гравця національної збірної Андрія Шевченка з його

автографом. Також виділив би з поміж інших футболку збірної Франції Клода Макелеле.

Богдан Шершун: Ще з часів виступів у московському ЦСКА збираю футболки. Маю футболки усіх команд, з котрими ми грали в єврокубках – «Бенфіка», ПСЖ, «Мідлсбро», «Челсі». З Максимом Калініченко помінявся футболками ЦСКА на «Спартак».

Граючи на комп’ютері в футбольні симулятори, яку команду обираєте?

Максим Шацьких: В комп’ютерн ігри майже не граю. В футбол на комп’ютері декілька разів грав, але мені не сподобалось.

Олександр Грицай: Коли я виступав у складі «Дніпра», ми частенько грали в футбольні симулятори з Богданом Шершуном, Костянтином Кравченком, Русланом Костишиним. До речі, я їх майже завжди перемагав, граючи за лондонський «Челсі».

Богдан Шершун: Граю міланським «Інтером», найчастіше у мене забивали Ібрагімович та Адріано. Зазначу, що найкраще вміє грати у футбол на комп’ютері Саша Грицай. Його дуже важко обіграти, а як раптом вдасться якийсь раз, то він обов’язково візьме реванш. З десяти ігор у нього можна виграти один-два матчі. Грав на комп’ютері у футбол і проти Сергія Самодіна та Младена Бартуловича, до речі, останній обирає «Барселону».

Якби не футбол то в яку професію пішли б?

Максим Шацьких: Навіть і не знаю. У школі крім фізкультури у мене був хист до уроків праці.

Олександр Грицай: Ніколи над цим питанням навіть і не замислювався. Ще в шкільні роки я цікавився історією, географією. Гадаю, якби не футбол, то десь би себе таки знайшов. Але я дуже радий, що опинився саме у футболі.

Богдан Шершун: Думаю, що міг би піти у спортивну телевізійну журналістику.

Який ваш рекорд жонглювання м’яча?

Максим Шацьких: Я востаннє набивав на кількість та час років у 13. Ми всією командою змагалися - хто ж більше? Скільки разів набив вже не згадаю, але по часу – одну годину сорок хвилин. Міг би набивати й далі, але тренер зупинив. Очі почали «сльозитись».

Олександр Грицай: Ой, як же я давно вже не набивав на час. Ми на тренуваннях жонглюємо, це одна з вправ. Насправді можу тримати м’яч на нозі до тих пір, поки не стомлюсь.

Богдан Шершун: Зараз і не згадаю. Пам’ятаю, як я радів, коли у свої 9 років набив 90 разів. Мій тренер – батько, він давав мені різні вправи. Наприклад, набиваєш, а потім треба спіймати м’яч на шию. Таким чином отримував гроші на морозиво.