Чарлес Невуче: "У нас найкращі прихильники"

Істинне правило футболу, коли гравець команди регулярно задовольняє потреби своїх уболівальників, то й оплесків з їх боку чекати довго не доводиться. Та, навіть, якщо бомбардирський запал футболіста ненадовго вщухає, двері в серця фанатів завжди відчинені. Забив гол, і приймай овації на власну честь. Візьмемо, до прикладу, Чарлеса Невуче. Уже в перший рік свого перебування у стані ужгородського «Закарпаття» нігерієць встиг стати улюбленцем місцевої публіки. А наступного сезону про голеадорські «автографи» у виконанні легіонера тутешні любителі футболу потроху почали забувати.На щастя, вчасно підоспів новий футбольний сезон, який власне розставив усе на свої місця. Ось тобі, Чарлі, чистий аркуш паперу й дивись не розчаруй! Насправді, у поточній першості, хвала Богу, у футболіста все йде як по маслу: від пострілів десятого номеру ужгородської команди постраждав не один клуб.

Зрештою, навіть, на сьогоднішній день актуальною буде констатація— час проведений в Ужгороді для Чарлі даром не пройшов. Щоб вкотре у цьому пересвідчитися клубні журналісти буквально втрутилися у звичні будні Невуче.

Наш телефонний дзвінок застав футболіста, коли той перебував за кермом свого нового автомобіля. Довіривши машину своєму колезі Чарлі з радістю приділив представникам мас-медіа кілька годин свого вільного часу й любязно запросив журналістів до себе додому, аби познайомити нас з особливостями ужгородського перебування.

Чарлес Невуче, разом зі своїм одноклубником, Богданом Хауши, розмістився в одному з престижних житлових кварталів поблизу центра міста. «Мені подобається комфорт і затишок, тому живу тут уже 2 роки. Логічно, якщо б я був не задоволений своїм домом, то, напевно, змінив би його» — говорить Чарлі.

Затишну атмосферу в квартирі футболіста відчули й гості, які за філіжанкою кави, не гаючи часу розпочали діалог з нападником закарпатців. Питань, до слова, назбиралося чимало.

—Чарлі, у позаминулому сезоні тобі підкорилося звання кращого снайпера першої ліги. Чи маєш на меті повторити це досягнення і в цьогорічній першості?

—Знаєш, у житті кожен ставить перед собою певні цілі. Особисто я хочу залишитися відданим улюбленій справі, тому завжди працюю над собою. Як тільки прокидаюся або ж лягаю спати— перевіряю турнірну таблицю, розглядаю статистику футболістів задля одного— щоб оцінити свій рівень. Однак, моя мета полягає не в тому, щоб якомога більше забивати: на перший план ставлю командні успіхи.

—Досі перед очима твій переможний красень-гол у ворота «Дністра»…

—Подібні м’ячі вже доводилося забивати, граючи у попередніх національних першостях. Та цього разу шквал емоцій видався незабутнім.

—У тебе була купа різних можливостей продовження атаки. Чому обрав саме таке рішення?

—Так, я міг атакувати, обравши інший варіант, проте, коли отримав пас від партнера, побачив, що голкіпер буде виходити із воріт. У цей момент подумав: чому б не спробувати ризикнути? Звичайно, у цьому є й мої зусилля, але, гадаю, Бог зробив це для мене.

—Якою була реакція Ігоря Гамули після матчу?

—Він підійшов до мене і сказав: «МАЛАДЄЦ»!

—Ти вже третій рік захищаєш кольори «Закарпаття». Наскільки змінилася гра команди протягом цього тривалого терміну?

—У нас хороший колектив, утім існують певні проблеми зі стабільністю: спочатку ми здобуваємо яскраву перемогу, а потім сенсаційно поступаємося. Дехто говорить, мовляв, причина в головному тренері, але, на мій погляд справа лише в футболістах. Гадаю, ми здатні творити подвиги, потрібно тільки реально оцінити свої можливості, повірити в себе…

Щодо мене, то, вважаю, дебютний сезон у першій лізі можна назвати вдалим, однак минулоріч довелося пережити, певно, найскладніші часи в моїй кар’єрі. Боротьба за збереження прописки в елітному дивізіоні ускладнилася рядом негараздів, які неспинно переслідували мене. Спочатку спокою не давали постійні травми, згодом почалися сімейні проблеми: занедужала моя мама. У цей момент ніяк не міг позбутися думки про завершення кар’єри футболіста. Тому за порадою звернувся до батька, людини, яка відкрила для мене шлях у професійний спорт. Зателефонував йому і сказав: «думаю це кінець». Проте, слова тата все ж переконали змінити своє рішення. Він наголосив на тому, що проблеми зникають так само, як і з’являються.

Звичайно, знайти в собі сили, щоб наверстати колишню форму було непросто, тому процес реабілітації триває й до сьогодні. Тим не менш, з кожним днем я впевненіше почуваюся на футбольному полі.

На щастя, з мамою також усе гаразд. У червні я відвідав Батьківщину й на власні очі пересвідчився у цьому.

—Пригадуються ваші дружні відносини з екс-ужгородцем, бразильцем Леандро. Скажи, чи спілкуєшся з ним після того, як Мессіас перебрався до сімферопольської «Таврії»?

—Так, звичайно! Кожного дня. От учора у нього була гра, і я йому зателефонував.

—Чи товаришуєш із співвітчизниками, котрі грають в чемпіонаті України?

—У нас дружні стосунки з «динамівцем» Аїлою Юсуфом. Кожного разу, коли гостюю в Києві, то живу у нього. Також спілкуємося із Самсоном Годвіном із львівських «Карпат» та Лакі Ідахором («Таврія»). З останнім провів дуже багато часу. Він показував мені свій дім, ми разом готували африканську їжу та гуляли по місту.

Надалі ж «нахабні» журналісти наполягли на демонстрації здобутих гравцем нагород, проте, як виявилося, даремно. Усі трофеї Чарлі зберігає удома на африканському континенті. Говорить, там вони потрібні його сім’ї.

Натомість вдалося побачити інші цінності футболіста. Зокрема колекцію грайндерів, прославлених головних уборів темношкірого легіонера. «А ось цей— мій улюблений»— зізнається Невуче, одягаючи картуз червоного кольору з фірмовою буквою «C», що, за словами форварда, символізує ініціали його імені.

А ще Невуче обожнює наручні годинники, щоправда колекція яких поки-що невелика…

Ось так, на додачу наароматизувавшись парфумами, котрих Чарлі також не позичати, готується футболіст «Закарпаття» до майже щоденних прогулянок вулицями міста.

—Власне, які твої улюблені місця в Ужгороді?

—В залежності від настрою. Коли хочу їсти, то йду до піцерії «Деліція», якщо ж віддавати перевагу відпочинку з друзями— найкраще місце— клуб «Панорама».

—Як тобі менталітет місцевих жителів?

—Якщо оцінювати людей, з якими я спілкуюся, то вони значно відрізняються від решти мешканців міста. До прикладу, тут серед молоді проблема номер один— куріння, а це викликає в мене невдоволення. Буває, що побачу людину і розумію— ось цей мені не до вподоби.

—Порівняй рівень життя в Україні та Нігерії.

—Я думаю, Україна більш цивілізована.

—На вулиці вболівальники впізнають?

—Так, іноді призупиняють, щоб взяти автограф, деколи хочуть сфотографуватися або ж просять м’яча. Коли в мене є щось з собою, то я їм віддаю.

—Твоя думка про вболівальників команди.

—У нас найкращі прихильники.

—Чому вирішив придбати автомобіль?

—У кожній країні, у якій я грав обов’язково купував автівку. Таксі в Ужгороді досить дешеве, але мені не імпонує ставлення водіїв. Одразу починаються набридливі запитання. На кшталт: «звідки ти?», «що тут робиш?», «яка в тебе зарплата?». Саме тому спитав себе: «Скільки коштує автомобіль?» Тепер я зі спокоєм на душі їду на тренування, у магазин, знаючи, що боротися зі злістю від надокучливих питань не доведеться.

Утім, виявляється, більшість свого вільного часу Невуче проводить удома перед екраном телевізора та за кухонною плитою. «Якщо нічого робити — ми з Богданом готуємо нігерійську та румунську їжу. Коли я куховарю — він наді мною сміється, якщо ж його черга — я над ним. Надалі ж смакуємо власними кулінарними витворами, слухаємо музику та дивимося футбол».

—Чемпіонату якої країни надаєш перевагу?

—Англійська ліга, певно, найкраща в світі. Однак особисто мені подобається іспанська Прімера.

—Яку команду вважаєш найсильнішою на планеті?

—«Реал» (Мадрид).

—На твій погляд, на сьогоднішній день хто заслуговує на звання кращого футболіста?

—Маловідомий, проте незрівнянний гравець бразильського «Корінтіанс» Леандро де Ліма буквально зачаровує своєю грою. Це жива легенда, за діями якої спостерігати одне задоволення. Саме через де Ліма я сплатив канал, що транслює бразильську лігу, аби лише спостерігати за цим футболістом.

—Певно складно зрозуміти про що говорять українські футбольні коментатори…

—Коли дивлюся трансляції матчів на українських телеканалах— вимикаю звук бо ж нічого не розумію. От зараз вам і продемонструю (вмикає телевізор на каналі «Футбол» і натискає кнопку «NUTE». — Авт.).Ось так дивлюся телевізор (сміється. — Авт.).

—Щодо музичних вподобань. Які жанри найбільше подобаються?

—R’n B і Hip-Hop.

Варто було лише згадати Невуче, що у домі знаходиться й люблений ігровий «снаряд» футболіста… Мабуть, Чарлі й на думку не спадало чим для нього може це обернутися. Ненадовго затишна квартира Невуче перетворилася на справжній футбольний майданчик. Якщо вже є така можливість, чому б не насолодитися «магією» приборкання шкіряної кулі нігерійцем? А кільком фінтам навчиш?

Після кількахвилинного міні-шоу футболіст запросив нас поласувати екзотичними стравами нігерійсько-румунської кухні. На цей раз у раціоні спортсменів коронною стравою був так званий нігерійський борщ. «Тільки обов’язково потрібно запивати водою» — заздалегідь попередив Чарлі допоки ложка з африканською смакотою не втрапила до ротів гостей. Справді ж, бо «гострота» їжі змусила трохи поморщитися. Однак лише похвальні відгуки з нашого боку довелося почути темношкірому шеф-кухарю.

Вирішивши не відривати від вечері Богдана Хауши, наспупне питання, яке скоріш більше стосувалося румуна, ми адресували Чарлесу.

—Через що Богдан змінив колір свого волосся? (нещодавно захисник ужгородців перефарбувався в яскраво‑червоні барви). Чи випадково між вами не було парі?

—Богдане, це питання до тебе. Чому раптом вирішив змінити імідж?

Богдан: Тому, що я можу!

Надалі журналісти спробували дещо заглянути у майбутнє форварда і хто, як не він найкраще їм у цьому допоможе? До слова, відвертість футболіста викликала велику цікавість з нашого боку.

—Що плануєш робити після завершення кар’єри?

—Існує вислів, що немає місця подібного дому. Я не знаю, куди футбольна доля занесе мене в майбутньому, скільки буду заробляти і в яких умовах я б не грав, усе одно після того, як припиню виступи в команді, повернуся до Нігерії.

—Ким бачиш себе через 5 років?

—Думаю, тільки один Бог знає моє майбутнє, але мені точно відомо, що не буду в Румунії (сміється. — Авт.).

—Скільки мрієш мати дітей?

—Я прошу Всевишнього, щоб він мені подарував двох синів і стільки ж дочок.

—Твої діти будуть грати у футбол?

—Так, хоча б один із моїх синів мусить продовжити цю сімейну традицію.

—Розкажи нам дещо про свою родину.

—У мене є дві сестри і брат, який теж колись грав у футбол, однак зараз він працює лікарем. Перші ж уроки футболу ми отримали від батька, який також був професійним футболістом.

—У тебе є футбольна мрія?

—Я не люблю розповідати людям про свою мету поки не досягну її. От, коли до неї доберуся, обов’язково вам розповім.

Споглядаючи на годинник, я й мої колеги нехотячи сприйняли той факт, що потрібно покидати резиденцію футболістів, проте наостанок Невуче запропонував покататися на своєму автомобілі. У чому відмовити Чарлі ми не змогли. Кілька кругів навколо його будинку, пам’ятне фото з футболістом— так завершився візит до нігерійського клаптику на срібній землі. «Can’t wait till we meet again» (перек.: з нетерпінням чекаю наступної зустрічі. — Авт.). — прощаючись додав Невуче.