Святослав Вакарчук: "Євро-2012 – великий поштовх до змін"

У свої 35 років Святослав Вакарчук встиг стати і рок-музикантом, і кандидатом фізико-математичних наук, і народним депутатом України, і послом доброї волі ООН. Нещодавно Святослав був названий в числі перших Друзів Євро-2012. Тоді він зізнався, що завжди вважав себе «неофіційним другом Євро, а тепер став офіційним». Що значить для нього проведення в Україні Євро-2012, як бути його Другом-2012 – про це лідер «Океану Ельзи» розповів в ексклюзивному інтерв’ю журналу «Україна-2012».

- Що значить Євро-2012 для музиканта Славка Вакарчука?

- Щодо Євро-2012 у мені борються дві емоції. З одного боку відчуваю гордість за те, що країна виборола таку можливість, і готова зробити крок, який наблизить наше життя до європейських стандартів. Як для футбольного фаната і людини, яка трохи розуміється на значенні такого рівня подій – це, без сумніву, велика перемога. З іншого боку є здоровий скептицизм, острах, що ми можемо зробити це «як завжди» - по залишковому принципу. Хочеться, щоб це був той перший раз, коли ми зробимо по-новому – якнайкраще.

Таким я бачу своє завдання як Друга Євро-2012: робити все, щоб було більше оптимізму і менше песимізму. Принаймні, останнім часом для цього з’являється все більше підстав. Нещодавно ми виступали у Харкові на відкритті нового терміналу – він справді відповідає європейським стандартам. Вразив стадіон у Донецьку. У Львові все чудово з готелями, проте є питання до спортивних споруд. Та є ще купа зовсім нефутбольних проблем, які потребують негайного вирішення.

- На скільки міняються українські люди?

- Якщо серйозно говорити про це, думаю, проведення Євро-2012 швидше нагадує ситуацію, коли перед початком лікування пацієнту міряють тиск чи беруть аналіз крові. Результат аналізу покаже, до чого ми готові, а до чого не готові, на скільки ми близькі до Європи, а в чому далекі. Наприклад, будівництво центральних доріг, аеропортів показує всі недоліки та перепони бюрократії, коли треба швидко вирішувати якісь речі, а цього не відбувається. Тобто Євро – спосіб побачити, що не так.

- Чимало експертів називають Євро-2012 об’єднавчою ідеєю, яка змінює країну. Ти як вважаєш?

- Євро-2012 – велика подія, яка може Україну серйозно зрушити з місця. Хоча не треба перебільшувати масштаби проведення турніру в Україні. Давайте дивитися правді в очі: це лише спортивне свято, а не чарівна паличка, яка змінить кожен куточок нашого життя. Україна за два роки підготовки за інфраструктурним розвитком не наздожене Західну Європу. Україна не стане Англією, а Київ не перетвориться на Лондон чи Париж. Але підготувати все на європейському рівні для України – серйозний іспит і великий поштовх до змін. Вперше створити сучасну і якісну інфраструктуру, дороги, стадіони, забезпечити на об’єктах проникнення ІТ-технологій, створювати можливість інтернаціонального обслуговування з боку персоналу, привести до ладу туристичну концепцію країни – усе це організаційна робота, і в ній мало романтики.

- Що може показати Україна, зокрема, твій рідний Львів? Чим здивує?

- Львову з одного боку легше, тому що його не треба причепурювати – він цікавий своїм характером, особливим духом. Європейців здивує радше Донецьк чи Харків – а у Львові вони побачать знайоме європейське місто, але з несподіваного ракурсу.

Львів причаровує. Якщо поставити палець на площі Ринок і обвести коло діаметром з кілометр, можна дивитись буквально все. Європейців здивує багато нештучно відреставрованих, автентичних будинків епохи бароко, ренесансу, яких у них стає все менше і менше. Може, у них є й старіші будинки – XII- XIII ст, але вони десятки разів перероблені, втратили свій шарм.

Я буваю у Львові часто і бачу зміни на краще. Це стосується передусім всього, що пов’язано з інфраструктурою туризму – у місті багато нових мистецьких центрів, кав’ярень, музеїв, готелів. А туристи їдуть не тільки з усієї країни, а й з Центральної Європи, Росії. Однак місто ще рано хвалити, поки не завершені ключові інфраструктурні об’єкти до Євро – стадіон та аеропорт. Хотілось би, щоб Львів був на достойному рівні у всіх аспектах підготовки.

- Усіх зачепила ваша ідея залучитися музично до Євро-2012? Як це може виглядати?

- Писати чи не писати для чемпіонату пісню чи гімн – залежить не тільки від мене. Для групи «Океан Ельзи» це була б честь. Та заздалегідь планувати такі речі неможливо. Переконаний, що гімном Євро-2012 може бути дуже якісна, енергійна пісня, написана за натхненням, а не на замовлення. Для будівництва доріг і стадіонів має бути бізнес-план, архітектурний проект, а з піснею так не буває.

- Що значить бути другом Євро - це відповідально?

- Як мінімум - почесно. Приємно, що моя кандидатура привернула увагу людей, які займаються Євро-2012 в Україні і Польщі. Друзі Євро – хороша ідея, яка об’єднує. Тут буде 50 так званих відомих людей з різних галузей, і 50 звичайних громадяни України, яких обиратимуть через конкурси. Разом ці 100 людей з України представлятимуть країну в контексті Євро-2012. Хтось буде розповідати за кордоном про наше Євро, популяризувати Україну, хтось буде ділитися своїм унікальним досвідом в організації свята. Кожен буде робити те, що може.

- Чи буде Святослав Вакарчук співати під гаслами Євро?

- Все має бути природно. Робити такі речі нарочито - нерозумно. Але якщо народиться спеціальний музичний проект під Євро -2012, з радістю візьмемо в ньому участь.

- Як щодо результату збірної України - віриш у перемогу?

- Звісно, хочеться, щоб збірна зіграла на найвищому рівні - заслужила найвищу нагороду. Вболівальник вірить завжди, тим більше, що моя улюблена команда – збірна України. Об’єктивних причин, що завтра ми виграємо чемпіонат Європи - у мене нема.

Але вважати, що ми ні на що не здатні - теж нема підстав. Сьогодні у нас молода команда, вона формується, показує характер. Впевнений: якщо їм дати зігратися, не буде постійних пертурбацій, якщо тренер буде мати гармонійні стосунки з колективом – результат буде. Слава Богу, талант є, фізичні дані є. Головне – працювати кожному над собою, і команді загалом над єдиним завданням. І ми бачимо, що людина при бажанні може дорости до світового рівня, як це показав раніше Шевченко, Блохін чи Бєланов.