Євген Пічкур: "Якийсь час думав навіть кинути футбол"

Аплодисменти, які переходять в овацію. Так вибагливі луцькі вболівальники шанують не всіх гравців «Волині». А от лівий півзахисник команди Кварцяного Євген Пічкур у цьому сезоні раз у раз чує схвальні вигуки про свою гру із трибун «Авангарду». Накрутити на фланзі кількох візаві, прострілити, пальнути по воротах із метрів двадцяти п’яти – це гра Пічкура. А після феноменального гола у ворота «Арсеналу» зі штрафного нашого хавбека почали побоюватися кіпери усіх команд прем’єр-ліги. «Копанка» зустрілася з Євгеном під час паузи в чемпіонаті.

– Женю, твій козир – швидкість. Тобі легко вдається утекти від захисника по флангу. Звідки такі фізичні дані?

– Може, через те, що в мене мама – тренер із легкої атлетики (сміється). У футбол мене привів дядько, також спорстмен. У першому класі записався на секцію і пройшов усі місцеві юнацькі команди. Із Жовтих Вод їздили на турніри по всій країні… Першою дорослою командою стали любителі з Орджонікідзе. Вже тоді задумав кар’єру футболіста, потрапив до друголігової «Олімпії ФК АЕС» із Південноукраїнська. Але так сталося, що довго не грав, думав узагалі із футболом зав’язувати. На щастя, мене покликали в «Олександрію», а потім – у «Кримтеплицю».

– Пам’ятаєш, як тобі запропонували приїхати до Луцька?

– Після «Кримтеплиці» мене «Таврія» на два роки підписала, але стався конфуз, який не можу кримчанам вибачити. Я відпрацював з ними збори, підписав дворічний контракт, а потім мені чомусь оголосили, що маю проблеми зі здоров’ям. Довелося терміново шукати команду, і я опинився у чернігівській «Десні». А після матчу із «Волинню» мені та Славі Шарпару зателефонував Віталій Володимирович, запросив на збори. Приїхав до Трускавця і залишився у «Волині». Влітку підписав угоду, за якою пробуду у «Волині» до 2012 року.

– Із ким з «волинян» тобі найзручніше грати?

– Приємно, коли Олег Герасим’юк на полі. Відкриєшся і знаєш, що він помітить ривок, віддасть вчасно передачу. Зараз Ігор Скоба може гарно відпасувати. А от коли тебе двоє-троє перекривають, важко флангом утекти.

– Твій гол «Арсеналу» визнали кращим у 6-му турі чемпіонату. Коли йшов до м’яча, вже знав, у який кут хочеш поцілити?

– Узагалі-то ми з Майконом домовилися, що він буде набігати, а я йому відкочу пас. Але коли підійшов до м’яча, щось мені підказало: «Бий сам, так буде небезпечніше!». Поцілив добре, у верхній кут… Захисники і воротар також, напевне, думали, що піде пас. Шкода, що тоді не виграли…

– Після тієї нічиї у Києві (1:1) «Волинь» не впізнати – ви потужніше заграли, попри кілька поразок, не було зривів на кшталт стартового матчу із «Ворсклою». Як думаєш, що змінилося в команді?

– Вирішили проявити характер. Адже знаємо, що конкуренція в складі божевільна, а грати всім хочеться. От і стараємося не засмучувати ані глядачів, ані керівництво…

– Знаю, що на матч із «Шахтарем» приїздила твоя сім’я. Познайом читачів з нею…

– Із Мариною ми знайомі ще з шести років. Згодом товаришували, але я ніколи не міг повірити, що вона колись буде моєю дружиною. Нашій донечці Полінці п’ять рочків. Сім’я мешкає у Жовтих Водах, і я за першої ліпшої нагоди лечу до них…