Олександр Пищур: "Підписав контракт "на все життя"

Останні кілька турів української прем’єр-ліги подарували глядачам і кілька розкішних за рівнем видовища матчів, і пару-трійку рекордів. Приміром збиткування киян над «Іллічівцем» (9:0), перший гол воротаря, забитий після розіграшу кутового (Боровик з «Кривбаса»)… У цьому переліку й дебют у цьогорічній прем’єр-лізі нападника луцької «Волині» Олександра Пищура, який повернувся в елітний дивізіон у грі з «Динамо». Але перед цим йому довелося рекордні три місяці гріти лавку запасних «Волині». Клуб уклав з ним угоду, виплачував зарплатню, Пищур на повну силу тренувався, але не міг грати в офіційних матчах, адже чекав дозволу словацької федерації футболу.

– Олександре, що все ж сталося у тому травневому матчі за «Ружомберок»?

– Наприкінці матчу я на емоціях штовхнув суддю. Мене вилучили, а справу розглянув дисциплінарний комітет. Завдяки старанням мого клубу присудили аж вісім місяців дискваліфікації.

– ?!

– Так, бо в такий спосіб «Ружемберок» зміг би зекономити на моїй зарплатні.

– Але ж Пищур забив у 22 матчах 11 голів і, як писали самі словацькі газети, допоміг команді втриматися в еліті словацького футболу...

– Так, але рівень корупції у їхньому футболі зашкалює. Це довели й п’ятимісячні перемовини з приводу того, щоб дозволити мені грати в Україні. Важко здогадуватися, чому тамтешній дисциплінарний комітет збирався заледве не п’ять місяців, аби я міг продовжити кар’єру в Україні.

– Окрім «Волині», вас звали якісь інші клуби?

– Варіанти були, але, по-перше, треба було щось робити із дискваліфікацією, а, по-друге, зателефонував Віталій Володимирович і попросив не шарпатися, мовляв, навіть якщо доведеться чекати рішення словаків, пообіцяв, що тренуватимуся з командою, а мені платитимуть зарплату. Тому я довірився «Волині», за що вдячний команді.

– На який термін підписано контракт із «Волинню»?

– (Сміється) Скажімо так: контракт у мене «на все життя».

– Ти повернувся відразу у горнило прем’єр-ліги – на матч із «Динамо». Не надто вдало. Не забив і в кубковому матчі в Алчевську…

– Не поталанило. Хвилювання у перших матчах не відчував – уже все ж роки не ті, аби чогось боятися. У грі з «Динамо» мав хорошу нагоду, коли бив головою з чотирьох метрів, але не влучив. Обіцяю виправитися у наступних матчах.

– Коли ви зрозуміли, що виграєте у «Металурга»?

– Пенальті, що я його забив, ще нічого не вирішував. А от після голу Парасківа усі помітили, що Донецьк за грою не зможе нас наздогнати. Здалося, що вони злякалися. Хоча, якщо ви помітили, вже після 20-ї хвилини «Металург» перейшов на гру довгими пасами, а це було на руку нашому захисту. Кварцяний казав, що в «Металурга» технічний і швидкий півзахист, тому ми мали на меті нав’язати боротьбу на кожній ділянці поля. Можливо, внаслідок цього страждала атака…

– У Донецьку ви грали із перев’язаною рукою. Що сталося?

– Це в кубковій зустрічі в Алчевську пальця вибив. Нічого серйозного.

– Сашку, нині ти один зі старожилів команди. Можеш порівняти атмосферу у «Волині» зразка 2008-го і 2010-го?

– Атмосфера чудова. Команду об’єднують випробування. Вважаю, що гра із «Металургом» нас ще більше згуртувала, бо билися на полі не стільки за себе, скільки за весь колектив.