"Український футбол": Пятов - кращий голкіпер України

Сильні та слабкі сторони Андрія П’ятова традиційні для нашої школи: добра гра на лінії, погана — на виходах, із цим «багажем» йому суджено йти далі, саме він уособлював донеччанина восени, коли «Шахтар» вийшов у плей-офф чемпіонської Ліги.

Повторення рекорду

Скажу відверто: після серії гучних «ляпів» П’ятова, що мали місце в лігочемпіонських поєдинках «Шахтаря», у мене (і не тільки) виникало враження, що цього року донеччанин не здобуде четверту перемогу поспіль у нашому опитуванні. А це, як-не-як, повторення рекорду Олександра Шовковського, встановленого ним у 2003—2006 рр. Паралельним курсом усе впевненіше освоював себе в «рамці» «Динамо» юний Коваль, а в Москві приємно вражав спартаківець Дикань. Роль «вершини» в цьому плані зіграв розтиражований епізод у Лондоні, котрий, підозрюю, снитиметься нашому новому-старому лауреату ще дуже довго.

Одначе минув деякий час, і все повернулося на круги своя. З одного боку, той же Коваль став помилятися буквально щоматчу, а чудова гра Диканя залишалася поза межами уваги більшості вітчизняних поціновувачів футболу. З іншого — сам «перший номер» «гірників» знайшов у собі сили, аби не «розкиснути» після такого потужного удару долі й реноме безальтернативно найкращого кіпера держави умить повернулося до нього: одразу виникла довга вервечка ігор, де Андрій діяв без щонайменших похибок, будучи дзеркальним відображенням величі всього нинішнього «Шахтаря».

Отож напередодні зимових свят «УФ» щиро здоровить Андрія П’ятова зі здобуттям призу Голкіпера року в Україні, що має назву «Воротар Республіки»!

А почалося все 20 років тому…

У березні 1990-го, під упливом певних політичних подій, Комітет фізкультури та спорту України отримав статус Державного. Такий розвиток подій розширив повноваження цієї інституції, відтак його керівники, які завше були небайдужими до найпопулярнішого виду спорту, вирішили запровадити цікаве нововведення: наприкінці того ж року ДКФСУ організував міні-опитування, що назвало найкращих кіперів республіки. Чомусь ця затія залишилася практично невідомою широкій громадськості — по суті, той плебісцит, лауреатом якого вийшов славнозвісний Віктор Чанов, було проведено в підпільному вигляді, й інформація про нього слабо просочилася за стіни Держкомспорту…

Ця ж установа визначила провідних українських стражів воріт іще один раз, а зі здобуттям Незалежності відповідна функція перейшла під юрисдикцію «Спортивної газети».

Саме цей, надзвичайно популярний тоді, часопис організовував такі опитування за підсумком двох перших національних чемпіонатів. Причому оглядачі «Спортивки» обрали доволі незвичну схему формування найкращих. Спочатку формувався реєстр голкіперів, у яких був найвищий середній бал за результатами оцінок кореспондентів газети. Потім проводилося анкетування журналістів, де кожен називав власний варіант елітної трійки воротарів. Урешті-решт, очки, здобуті в двох згаданих компонентах конкурсу, сумувалися.

П’ять років опісля подібні референдуми ніхто в нас не проводив, і лише з 1999 р. цю традицію реанімував «УФ». Та якось в одного з оглядачів нашого часопису виникла думка заповнити ці прогалини: в той період ми незмінно визначали найкращих футболістів країни у відповідному опитуванні, отже, вичленивши із підсумкових реєстрів кіперів, отримали лауреатів за «проблемний» період.

Найкращі воротарі України 2010 року

1. А. П’ятов («Шахтар») – 250 очок (70 перших місць + 17 других + 6 третіх)

2. М. Коваль («Металург» З. + «Динамо») – 102 (8+27+24)

3. А. Дикань («Терек» (Р.) + «Спартак» (Р.) – 98 (14+21+14)

4. О. Шовковський («Динамо») – 35 (3+7+12)

5. А. Тлумак («Карпати») – 26 (1+6+11)

6. В. Дишленкович («Металург» Д. + «Металіст») – 20 (1+4+9)

7. О. Горяїнов («Металіст») – 18 (2+5+2)

8. В. Рева («Арсенал») – 16 (1+4+5)

9. О. Рибка («Оболонь») – 13 (0+4+5)

10. Б. Шуст («Зоря») – 8 (0+3+2)

11. А. Каніболоцький («Кривбас» + «Дніпро») – 7 (0+2+3)

12. Є. Боровик («Дніпро» + «Кривбас») – 4 (0+0+4)

13. Р. Худжамов («Шахтар») – 3 (0+0+3)