Анатолій Волобуєв: "Окана-Стазі спіймав зірочку"

Алчевська «Сталь» знову перебуває у напруженому очікуванні, а її головний тренер Анатолій Іванович Волобуєв тим часом поділився з «Українським футболом» своїми думками з приводу осінньої частини змагань.

Любов до команди — ось міра мого терпіння!

— Анатолію Івановичу, майже кожен сезон ваша команда розпочинає з того, що її залишають провідні футболісти, а грошей на фінансування виділяють дедалі менше. Що є для вас мотивом працювати в цій команді?

—Мотив один — це моя рідна команда і моє рідне місто. Свого часу я брав безпосередню участь у створенні колективу, довів його із першості міста до вищої ліги. Ось ті чинники, що впливають на рівень мого терпіння.

— Але ж відсутність грошей спричиняє відсутність високих завдань. Чи не втрачаєте інтересу до роботи за таких умов?

— Інтересу я, звісно, не втрачаю, але частенько задумуюсь над цим питанням. Важко сказати, скільки мені ще залишилося тренувати, а тому хотілося б попрацювати в нормальних умовах у команді, яка б ставила перед собою серйозні турнірні завдання.

—Після завершення сезону зустрічалися із керівництвом клубу?

— Та ми щодня зустрічаємося! У телефонному режимі. Говорять, що все буде нормально, й ми терпимо й віримо, але хотілося б, звісно, якоїсь конкретики. Передовсім треба з гравцями розрахуватися.

—А план підготовки у вас уже є?

— У мене то він є, але все ж залежить від керівництва. Загалом, план дій наступний: 10 січня ми збираємося, 17-го їдемо до Євпаторії, потім заплановано ще два збори в Туреччині. Це такі попередні плани, а там побачимо.

Ймовірно, що Муховиков повернеться до нас

—Напередодні цього чемпіонату команду залишили її лідери, майже половина основного складу. Про втрату кого з них шкодуєте найбільше?

— Найбільше шкода, звісно, тих, хто грав у основі. Це Сапай, Муховиков, Акименко, Назарук, Бабак — ось фактично півкоманди.

—Чому найкращий, на думку багатьох, в минулому сезоні, футболіст вашої команди, Антон Муховиков так і не зміг закріпитися в «Таврії»?

—Відверто кажучи, коли Антон переїздив до Сімферополя, я думав, що він там заграє, адже кримська команда діє в атакувальній манері, під яку Муховиков добре підходить. Чому він не заграв? Мабуть, не підійшов за якимись ігровими характеристиками Сергію Пучкову. Хоча для мене такий розвиток подій доволі дивний — гадаю, якби тренер давав Антону більше часу, то все у нього склалося б добре.

—А де він перебуває нині?

—Усе йде до того, що Муховиков повернеться до нас.

—Цікавляться вболівальники й долею воротаря Олександра Бабака. Де він нині?

— Наскільки я знаю, Сашко не грає у жодній з команд. Він певний час судився з клубом з приводу заборгованостей по зарплаті, й з ним уже начебто повністю розрахувалися.

—Свого часу президент київського «Арсеналу» Вадим Рабинович говорив про бразильця Алана, що це майбутня «зірка». Але в результаті цей футболіст не зміг заграти навіть у першій лізі. Що йому перешкодило?

—Це справді сильний футболіст! У кількох іграх він дуже яскраво зіграв. Наприклад, минулого чемпіонату майже самостійно обіграв «Олександрію». Та українська реальність не дала йому змоги повністю розкритися. У нього й травма була, та й наше постійне безгрошів'я вплинуло. Коротше кажучи, під кінець чемпіонату він взагалі перестав грати, а потім поїхав на Кіпр.

— З футболістів, які прийшли в команду, найвдалішим придбанням можна назвати трьох гравців: Білого, Одинцова й Колесниченка. Чи не так?

—Ну не варто забувати й про Локтїонова, який поки що притирається до команди — в нього великий потенціал. Коллінз теж, хоч і був два роки поза футболом, переніс шість операцій, демонструє високий рівень гри й поступово повертає ті кондиції, які в нього були раніше. А з приводу тих трьох, кого ви назвали, то з ними ми вгадали: і Білий, і Одинцов відіграли в основі. Та й Колесниченко грав би всі матчі, якби не травма в матчі проти «Чорноморця», через яку він змушений був пропустити півтора місяці.

У «голландський» феномен не вірю!

— Максима Білого ви брали в донецькому «Шахтарі» в оренду. Що скажете про рівень підготовки вихованців донецької Академії на тлі того, що там працюють голландські фахівці?

—Та там річ не в голландцях! Ви подивіться, які умови створено в «Шахтарі» для дітей! У багатьох команд прем'єр-ліги такого немає! Гадаю, що й наші дитячі фахівці за таких умов давали б не гірший продукт. Тим паче, що селекційна служба збирає по Україні найталановитіших дітей. А в голландський феномен я не особливо вірю.

Та й взагалі, я не розумію цієї практики — запрошувати іноземних фахівців. Якщо ви вважаєте голландських фахівців сильнішими, то відправте наших тренерів навчатися до Голландії — оце був би оптимальний вихід. А то в нас, в Україні, скоро власних тренерів не буде. Он подивіться тільки — «Севастополь» запрошує болгарського фахівця! Хіба мало своїх сильних тренерів?! Навіщо запрошувати спеціаліста із країни, де футбол на кілька порядків нижчого рівня, ніж у нас? Для мене це — повна загадка...

— Повернімося до «Сталі». Свого часу замість травмованого голкіпера Сергія Ситала грав Анатолій Пилипенко. Саме тоді команда потрапила до психологічної ями. Чи задоволені ви грою свого запасного воротаря у той важкий період?

—На всі сто відсотків! До голкіпера в мене претензій немає ніяких: і у Вінниці, і в Чернівцях, коли ми грали найневдаліші свої матчі, його помилок не було. Якби він не отримав важку травму ока, через що лікарі суворо заборонили йому грати, то достояв би осінню частину в основі. Коротше кажучи, воротарська лінія у нас нині безпроблемна.

За 14 днів наїздили більше 4000 км

—До речі, а з якої саме причини стався той провал посеред першого кола?

—Ви знаєте, я оце недавно аналізував ту ситуацію. Волею календаря і через участь у Кубку України ми грали через три дні на четвертий, до того ж, їздити доводилося на Західну Україну. Наприклад, з 2 по 16 жовтня ми зіграли чотири матчі, причому зверніть увагу на наш маршрут: Алчевськ — Вінниця (в один бік 914 км. — Прим, авт.); Алчевськ — Чернівці (в один бік 1234 км. — Прим, авт.) Разом — понад чотирьох тисяч кілометрів. До того ж, у той період у нас випадало по три людини з основного складу: то Окана у збірну їздив, то травма в когось, то дискваліфікація... Ось усе в комплексі й спричинило цей провал. Уже не буду зайвий раз говорити про безгрошів'я, яке постійно давило на хлопців.

—У Вінниці ви грали на штучному газоні. Вдалося вашим підопічним перелаштуватися?

—Це була одна із наших найбільших помилок — треба було відразу відмовлятися і грати на траві. Багато команд так і зробили, а ми взяли й погодилися. Хоча «Нива» мені сподобалася — дуже цікава команда! Але ж зрозумійте — вони там тренуються і звикли до цього газону. Тим паче, що поле там же не такої якості, як на «Лужниках». Коротше — треба було відмовлятися!

— Чи можна сказати, що завдяки вдалій грі проти «Олександрії» психологічний стан команди поліпшився?

—Безумовно! Це був справді переломний момент. Тим паче, що лідера чемпіонату ми переграли не випадково, а цілком заслужено. Навіть Шаран на післяматчевій прес-конференції відзначив, що його команда жодного разу так і не влучила в стулку воріт.

—У тому матчі олександрійці й справді були не схожі самі на себе, не влучивши жодного разу у ворота, й це величезна заслуга захисної лінії, але ось, наприклад, Богдан Кондратюк: ваш центрбек дуже вдало долучався і до атак...

—І Кондратюк, і Назаренко — вони ж обидва високі й потужні. Гріх не використовувати такі дані під час стандартних положень.

—А з грою у захисті вони також вдало справлялися?

—Помилки були, не без цього, але за рік важко створити команду, суттєво підвищити рівень зіграності — для цього потрібен час і терпіння. Загалом, я хлопцями задоволений.

Окана-Стазі трішки спіймав «зірочку»

—На позиції опорного півзахисника разом з безумовним лідером команди Віталієм Гавришем грали по черзі Колесниченко й Мироненко. Кого з них можна назвати основним і чи задоволені ви їхньою грою?

—Грою обох я задоволений. Щодо того, хто з них — основний?.. Колесниченко — це, передовсім, досвід, хоч йому лише 23 роки: він і за кордоном пограв, і в «Зорі» луганській у прем'єр-лізі. А Мироненко — талановитий, перспективний хлопець. Спочатку грав Колесниченко, потім, коли він «зламався», його вдало заміняв Мироненко. В обох — хороше майбутнє у футболі.

—А як вам дії флангових півзахисників?

—Тут двоякі відчуття. Одинцовим я задоволений повністю, а ось Окана-Стазі, після того, як його почали викликати до збірної Конго, спіймав «зірочку» й перестав нормально грати. Лише в матчі проти київського «Динамо» ми побачили нарешті того Окану, якого звикли бачити. А так він дуже хороший футболіст і, попри його 27 років, ще прогресуватиме. На правому фланзі інколи ми використовували Ігоря Гордю. Він більшу частину чемпіонату грав на високому рівні й лише наприкінці трішки здав.

—Ваш провідний форвард В'ячеслав Шевченко не міг забити три місяці. Як вам усе-таки вдалося вивести його на звичний рівень?

—Рецепт дуже простий: якщо ти бачиш у футболістові перспективу, то йому потрібно довіряти й ставити до основного складу — і він обов'язково віддячить. Так сталося і в цьому випадку. Шевченко забив «Кримтеплиці» й далі справа пішла.

—Ви говорили, що найгірші матчі «Сталі» були у Вінниці та Чернівцях. А який би матч ви назвали найкращим?

—Мабуть, на Кубок із «Динамо». У першому таймі ми повністю переграли киян, і якби на початку другого тайму самі собі не привезли два м'ячі, то, гадаю, у «Динамо» були б великі проблеми. Якщо ж говорити про матчі чемпіонату, то тут мені сподобалася гра проти «Олександрії», де ми продемонстрували характер, та проти «Чорноморця» — тоді я ледь умовив хлопців вийти на поле, і вони не підвели.

—До речі, а хто, на вашу думку, з команд першої ліги найбільше заслуговує на вихід до прем'єр-ліги?

—За рівнем інфраструктури лідер, безумовно, ПФК «Олександрія» — там Лавренко робить усе для того, аби грати в елітному дивізіоні, та й у грі підопічні Шарана досить сильні. Хоча, в цьому плані, мені більше до вподоби «Закарпаття». Відзначив би також ФК «Львів» — захисна лінія в ньому, мабуть, найсильніша. Від «Чорноморця» очікував більшого, але вони ще своє візьмуть навесні.

—До речі, довелося недавно говорити з екс-тренером одеситів Ігорем Наконечним, так він стверджував, що команді першої ліги, яка претендує на підвищення у класі, важко працювати на трансферному ринку, бо всі найкращі грають або хочуть грати у прем'єр-лізі, й тому доводиться брати тих, хто є, а не тих, кого хочеш...

—Не знаю, з такою проблемою можемо зіткнутися, наприклад, ми, а Одеса — це ж бренд! Гадаю, туди багато хто поїхав би із задоволенням.

—А ви плануєте когось купувати?

—Побачимо, що скаже керівництво... На придбання гравців грошей поки немає, тому, радше за все, братимемо «вільних агентів». Якщо ж фінансування поліпшиться, то хотілося б, звісно, в кожну лінію придбати по одному міцному гравцю для підсилення конкуренції. А загалом, з тими гравцями, що є, цілком можна працювати й вирішувати певні завдання.