Анатолій Заяєв: "Україна - найкрасивіша в світі країна!"

Заслужений український тренер Анатолій Заяєв поділився своїми враженнями про рік, що минув. І звідки стільки енергії береться в Анатолія Миколайовича?...

- Анатолію Миколайовичу, позаду 2010 рік. Який ваш найяскравіший футбольний спогад про рік, що минув?

- 2010 рік мені запам’ятається, в першу чергу, розпалом підготовки до Євро-2012. Дуже гріє душу той факт, що в нас уже побудовано такі прекрасні стадіони в Дніпропетровську та Донецьку, і спорудження триває ще в кількох містах України. Також зазначу й факт будівництва нових доріг, адже я об’їздив півсвіту, і на прикладі інших країн завжди дивувала відсутність нормальних доріг удома, а ще – аеропортів, готелів. Нині над цим працюють. З-поміж суто ігрових моментів, відзначу вихід «Шахтаря» до плей-офф Ліги чемпіонів. 2010 року «гірники» приємно дивували.

- Тобто, якщо говорити саме про підготовку України до домашнього Євро, за рік ми заслужили тверду «п’ятірку»?

- Гадаю, що так. Сумувати мені доводиться з того приводу, що Симферополь не поборовся за право приймати матчі чемпіонату континенту в себе. Гадаю, тут провина лежить на керівництві республіки. Люди, які займаються тут футболом, несерйозно поставилися до такої можливості, недооцінили можливості Криму. Я побував у різних екзотичних містечках планети, але красивіше Криму нічого не бачив. Ми просто нині не розуміємо цього, а осягнемо хіба що на тому світі.

- Як жителю Криму вам помітно, що підготовка прогресує й у вашому регіоні, який, безсумнівно, теж стане туристичним плацдармом 2010 року?

- Помітно, адже нове керівництво країни серйозно взялося за справу. Кажучи конкретно про якісь речі, відзначу, наприклад, у Симферополі, де я й живу, постійно будуються дороги. Нині вже можна їхати по місту, а не стрибати по горбах!

- Цього року сталося чимало яскравих подій, втім, основну увагу було прикуто до головної команди країни – національної збірної України. Чи робота Маркевича загалом стала новим поштовхом до певних футбольних звершень у майбутньому?

- Знаете, мені здається, що нам потрібно вже давно відійти від теми Маркевича, адже він уже давно пішов зі збірної – нібито, за власним бажанням. Але ситуація склалася така: коли був Валерій Васильович, ми говорили про нього і його концепцію гри. Але нині ми можемо подивитися на гру «Барселони», яка переграє «Реал» із найкращим тренером планети на чолі ( як каже нині більшість), але ж Гвардіола ніколи не грав за Лобановським, чи не так? Я веду до того, що не може такого бути: мовляв, «один я розумний, а всі навколо - телепні». Ні, в Україні живуть дуже красиві та освічені люди! Ми просто поки що не навчилися правильно використовувати всі наші багатства. І це при тому, що Україна – найкрасивіша країна в світі. Це я вам кажу як людина, яка побачила чимало в своєму житті. Повертаючись до Маркевича, гадаю, вийшло досить некрасиво. Усі мене запитують, чому Мирон Богданович пішов. А я не знаю, чому! Тому й кажу інакше: якби мене запросили в збірну, я пішов би працювати навіть сторожем! Для мене збірна – це щось величне і значуще, я б ні під кого не підставився. Давайте краще змінимо тему, тому що некрасиво нині вже про це говорити, до того ж, Маркевич усього-на-всього тренував команду в режимі товариських зустрічей.

- Мирон Богданович з усіх тренерів збірної першим почав довіряти гравцям із посередніх українських клубів. Як гадаєте, що заважає таким футболістам, як Федецький, Кожанов, Кулаков та іншим, продемонструвати високий рівень на європейській арені, адже в національному чемпіонаті в них справді виходить ледь не все?

- Гадаю, футболіст прогресуватиме тоді, якщо гратиме в найсильнішій команді й буде до цього прагнути. Якщо нині взяти першу п’ятірку команд національної першості, то кожен в ній розмістився на своєму місці, все – закономірно. А щодо названих вами прізвищ вважаю: в збірній мають грати лише гравці з великих клубів, а із маленьких грати мають лише рідкісні винятки. Свого часу Колотова взяли до збірної з команди якогось села – і він став блискучим футболістом. А нині таких гравців, які б з’явилися в першій чи другій лізі, немає. Це гнітить, але цьому є пояснення: всі найкращі кадри зосереджені в Києві та Донецьку. Інші міста на дитячий футбол мало звертають звертають увагу.

- Подейкують, що Марчелло Ліппі вже практично став головним тренером нашої збірної. Яка ваша думка з цього приводу?

- Та нащо він нам потрібен? Ми ще до нього не доросли. Ми не зрозуміємо його, а він нас. Ми нині прагнемо в Європу і рівняємося на європейський футбол. Спочатку нам потрібно перестати лише прагнути, а, нарешті, все-таки стати часткою футбольної Європи, перейти від замислів і думок до справи.

- Тобто Калитвинцев для збірної – ідеальний варіант?

- Безсумнівно! Я його знаю ще з часів, коли він грав за «Ротор». Юрій – дуже серйозна та професіонально сильна людина, яка вміє виховувати футболістів, що він довів на прикладі власного сина. До слова, напередодні в Симферополі пройшов такий собі поєдинок, в якому змагалася команда моїх колишніх підопічних і... їхніх дітей, уявіть собі! А нині молодь нікому вже не потрібна! Ми продовжуємо перебирати гравців пенсійного віку, а потім хочемо, аби в нашій збірній з’явився якийсь зірковий футболіст! Я вже шість років, як полишив «Таврію», і з того часу вони не можуть виховати жодного футболіста для першої команди. Я взагалі вважаю, що це – злочин!

- Якщо говорити про кримський футбол, прихильником якого ви, безсумнівно, є, найважливішою в році для вас мали би стати саме перемога «Таврії» в розіграші національного Кубка. Чи не так?

- А що в цьому особливого? Я Кубок теж вигравав 1974 року. А 1994-го програв у фіналі по пенальті.

- Чому ця перемога й трофей не стали для симферопольців приводом стати ще сильнішими, адже потому ми почали практично розвал команди?

- Якщо ви бачили ту фінальну гру у Харкові, то маєте розуміти, що та перемога – справа випадку та щасливого збігу обставин. А турнірна сітка на шляху до фіналу - та ще історія. Команда навіть у півфіналі грала проти першолігової «Волині».

- Звільнення Пучкова стало логічним підсумком його роботи?

- Гадаю, що так, тому що команда не прогресувала. А які новобранці приходили в команду? Їм уже час на пенсію, а їх все ще до «Таврії» звуть! Не розумію, хто дозволяє це робити?! Я, знаєте, як охарактеризував цю трансферну політику? – «Таврія» запрошує гравців старших за мене!». Могли б подзвонити мені, то я міг би вийти та зіграти, допомогти команді...

- Але, з іншого боку, тоді йшлося про те, що керівництво клубу ніби відмовилося витрачати великі гроші на нових футболістів?

- Не вірю в це, тому що «Таврія» - команда Дмитра Фірташа. Не думаю, що він такий бідний, що не може дати грошей. Гадаю, їх нині в клубі достатньо. До слова, я колись утримував усю команду місяць за ті ж гроші, які нині отримує один футболіст. Для мене це смішно, бо грошей, повторюся, достатньо. Інша річ, що в клубі є люди... Ну, не все всім дано в цьому житті.

- Хотілося б у вас запитати і про новостворену ялтинську «Перлину». Як оціните перспективи цього клубу?

- Поки що точно не відомо, але якщо команду таки буде створено, то я буду дуже щасливий із цього приводу. А перспективи залежатимуть від людини, яка вливатиме кошти в клуб, якщо така, звісно, знайдеться.

-Інша, неминуча для нас тема – провал газзаєвсього «Динамо». Нині поширюються чутки: мовляв, Георгійович – просто слабкий тренер із застарілим баченням футболу...

- Газзаєв – прекрасний тренер. І він це довів результатами в «Аланії» та ЦСКА. А виграти Єврокубок теж треба вміти, особливо для Росії. Українським клубам зробити це легше, тому що після розпаду Союзу весь світ полюбив нашу країну, дізнавшись про нас істину. Газзаєв міг помилитися тоді, коли він відмовився від послуг Алієва, натомість уболівальники сприйняли це дуже неоднозначно. Валерій Георгійович із самого початку міг відчути, що всі в Києві налаштовані проти нього. І, в підсумку, вийшло те, що вийшло. Сьоміну, до речі, я дзвонив у Москву напередодні. Я дуже щасливий, що в Київ приїхала людина, яка вміє ставити команді гру та перемагати. Сподіваюся, все буде «о’кей».

- Щодо звільнення Газзаєва: ви вважаєте, це зроблено вчасно, чи, можливо, звільняти його взагалі не потрібно було?..

- Гадаю, Ігор Суркіс робив правильно, що не поспішав відпускати тренера, але Газзаєв молодець, що після поразки в Молдові сам пішов із клубу. Мені б так само було соромно програвати там.

- «Шахтар» нині справді на голову сильніший за «Динамо»?

- Ні, я так не вважаю. Такої ситуації, як у Києві, в Донецьку не було ніколи – народ був проти Газзаєва, і це передавалося футболістам. Різниця між клубами в тому, що якби я, припустимо, був головним тренером «Динамо» і моя команда не пресингувала, а «Шахтар» це робить, я вигнав би всіх гравців! У київському «Динамо» не має бути жодної людини, яка робить на футбольному полі комусь послуги. Мені треба, аби футболіст на кожну гру виходив, як на останній бій. Нині це відбувається в «Шахтарі», на прикладі того ж Срни, який, за версією вашої газети, став найкращим легіонером чемпіонату. Інші гравці його підтримують у цьому. «Динамо» повинно будувати гру різнопланово: інколи кияни мають пресингувати впродовж усієї гри, а інколи – перемагати на класі.

- Гадаєте, «Динамо» зможе ще наздогнати донеччан у своєму розвитку щодо всіх футбольних аспектів, починаючи з клубних матчевих програмок, і закінчуючи стадіоном та, власне, результатами й грою команди?

- «Шахтар», звісно ж, має завдячувати у всьому Ахметову. І президента «гірників», і президента «Динамо» я вважаю людьми, які народилися для великих справ. Адже в нас у країні більшість очільників клубів, на мою думку, не відповідають елементарним вимогам, тому що вони ледь не тренувати починають, визначати стартовий склад і так далі.