Іван Білий: "Все ще попереду, я думаю, все вдастся"

Центральний захисник «Львова» поділився з інформаційною службою клубу своєю футбольною мрією

- Іване, найперше вітаю тебе з Днем Народження, яке ти нещодавно відсвяткував (27-го січня виповнилось 23 роки) і бажаю від усіх читачів нашого сайту міцного здоров’я й спортивних досягнень!

- Щиро дякую.

- Не так давно ти виступав за команду «Львів-2» у Другій лізі (група «А»). Зараз ти вже в обоймі першої команди «Львова», один з її лідерів. Саме на тобі багато тепер відповідальності за результат і за морально-психологічну ситуацію в середині колективу. Що відчуваєш з цього приводу, не страшна ця ноша?

- Звісно, відповідальність велика, на такому рівні я ще не грав, проте я дуже вдячний долі за такий шанс, який отримав і прагнутиму максимального результату, як у роботі над самим собою так і для загальнокомандного результату. Я маю всі можливості покращувати свої кондиції, думаю що все вийде. А щодо страху, то ні, не боюсь цього.

- Ти повернувся до обойми футболістів із оренди, розкажи про цей проміжок ігрового часу.

- Я, разом із Тарасом Яворським протягом чотирьох місяців виступали за Футбольний клуб «Миколаїв», саме туди нас було віддано в оренду. Звісно, що є величезна різниця, коли ти захищаєш свої кольори чи коли граєш деінде. Чесно кажучи, я не був вельми задоволений цим, було важко, бракувало мотивації. Але ми, маю на увазі себе і Яворського принесли велику користь миколаївському клубові. Коли ми прибули в розташування тієї команди, вони знаходились на восьмому місці в турнірній таблиці, а завдання, яке стоїть перед цим клубом є не що інше як вихід до Першої ліги. В усіх матчах я грав у стартовому складі лівого захисника. Це трішки не моя позиція, бо у «Львові-2» й молодіжці «Львова» я грав центрального оборонця. Але до чого я веду, після нашого приходу в «Миколаїв», команда виграла сім матчів поспіль(!), програвши лишень в останній грі й розташувалась на другому місці в турнірній таблиці. Я завжди дуже хотів повернутись до Львова й виступати за команду з якою у мене підписано контракт. Зараз я знову граю у футболці синьо-золотого клубу й дуже цьому радий.

- Порівняй, будь-ласка, рівень футболу в Першій і Другій лігах. Чи є певна різниця між ними на твій погляд?

- Звісно є. Найперше це – швидкість думки. Я для себе вважаю, що зараз саме перейшов на новий рівень і це чудово.

- Розкажи, будь-ласка, про свій шлях у грі мільйонів з самого дитинства.

- Перші кроки у футболі здійснив з УФК Львова. Потім були «Карпати-2» Львів, проте там я себе проявити не зміг. Зі Львова мене запросили в білоцерківський «Арсенал» і саме там, завдяки великій довірі до мене з боку тренера Олега Надуди, який включав мене до стартового складу команди, я більш-менш розкрився й заграв. А потім був Футбольний клуб «Львів». Якось ми з «Арсеналом» проводили збори у Трускавці, туди ж приїхав і «Львів», який на той час був представником Прем’єр ліги. Ми зіграли між нашими командами товариську гру. Саме після того я приглянувся керівництву львівського клубу й мене запросили до синьо-золотих. З городянами я відіграв геть усі матчі за молодіжну команду, а тренувався взагалі почасту із першою командою. Саме тому я вже ось як три роки захищаю кольори цього самобутнього клубу. Дуже радий, що тоді погодився на пропозицію перейти до «Львова».

- З ким найбільш товаришуєш у команді?

- Найбільше із Тарасом Яворським, бо знаємось ще з виступів за «Карпати-2» Львів, через певний проміжок часу, як я вже говорив, разом були віддані в оренду до ФК «Миколаїв», а зараз, знову разом повернулись до свого рідного клубу. Також часто спілкуюсь із Михайлом Козаком.

- Щодо Меморіалу Макарова, а саме про фінальну гру. Нещодавно для нашого сайту давав ексклюзивне інтерв’ю Антон Ситников і казав, що пенальті у фінальній грі турніру, через яке саме й було забито нам перший гол, настало через те, що один захисник Левів програв єдиноборство гравцю «Путрівки», а інші два не підстрахували. У цьому епізоді твоя вина є?

- Так, це я програв верхову боротьбу, невдало зіграв головою, а суперник виявився швидшим за нашого воротаря, тому останньому й довелось фолити.

- Багато вболівальників, які власне й були присутній на тій грі, розповідали на різноманітних футбольних форумах про те, що арбітр фінальної зустрічі дещо допомагав київській команді…

- Це дійсно так, але насамперед винуваті ми, футболісти. У матчі були певні моменти, зокрема епізод, при рахунку 0-0, коли після прострілу з флангу, м’яч влучив у руку гравцеві «Путрівки» у його ж штрафному майданчику, тоді суддя пенальті не дав, а після цього, у спірному епізоді, при ігровому зіткненні нашого голкіпера з нападником суперника, відразу призначив 11-ти метровий у наші ворота. Після цього певний період у грі було важкувато перебудуватись морально, але насамперед ми самі винні в тому, що не здобули Кубок. Якщо ж згадувати інші матчі цього зимового турніру, то відзначу гру проти білоцерківського «Арсеналу». Я дуже хотів зіграти проти свого колишнього клубу, а після того, як ми виграли 3-0, був дуже задоволений як грою, яку ми продемонстрували так і результатом.

- У тебе є футбольна мрія?

- Звісно. Моя мрія – це вийти на новий і якісний рівень своєї майстерності. Потрібно кожного разу ставити перед собою нову задачу й виконувати її, показувати стабільну гру. Дуже хочу попробувати свої сили в Прем’єр лізі. В житті все можливе, все ще попереду, я думаю, все вдастся.