Андрій Тлумак: "До конкуренції мені не звикати"

Найстарший гравець «зелено-білих» за період своєї кар’єри побачив немало. Чи не у кожній закордонній поїздці знайдуться люди, які слідкують за виступами команди. От і в Бенідормі до Андрія Тлумака завітала незвична делегація.

– До нас приїхала одна жінка з сином. Вони вже років 10 живуть в Іспанії, самі з Донецька, але слідкують за всіма нашими іграми. Ми поговорили, і вони зробили нам сюрприз – Олегу Кононову подарували вино, а нам з Федецьким милі сувеніри: тарілки з образами міста та брелоки. Ніби й нічого особливого, але дуже приємно. Вони, до речі, приїжджали в Севілью на нашу гру в Лізі Європи.

– Зараз в команді троє рівноцінних воротарів. Опинявся колись в такій ситуації?

– В «Карпатах» таке бувало. Богдан Стронціцький, Мацей Налєпа і я свого часу також боролися за місце в основі. Так що мені не звикати. А конкуренція – куди ж без неї? Вона є, була і буде. У футболі по-іншому просто бути не може. Але все це піде команді на користь. Мартін Богатінов непоганий хлопець і непоганий воротар. Це все, що я можу сказати. А все інше розкаже гра.

– «Карпати» в Іспанії вже втретє. Пам’ятаєш перший візит?

– Так, це було за часів Івана Голаца. Ми були в Марбельї, вперше поїхали на такі солідні закордонні збори. Марбелья – знаменитий курорт, місто мільйонерів. Гарно тоді було. Пригадую, грали ми з «Малагою», «Аустрією»... Були ще матчі, але я вже й не пригадаю тодішні результати. Минуло багато часу, тим паче, що рахунки товариських ігор легко забуваються. А от офіційні – то інша справа.

– Як правило, «Карпати» більшість зимових зборів проводять в Туреччині. Тобі де більше подобається?

– В Іспанії набагато краще харчування. Вибір дуже широкий, але я себе обмежую, щоб не набирати вагу. Навіть незважаючи на виснажливі тренування. Тут багато овочів та фруктів, тому можна відмовитися від гарнірів й хліба. Крім того, ми беремо участь в турнірі, що якісно відрізняється від звичайних товариських матчів. Коли простий спаринг, то тренери насамперед мають намір переглянути нових гравців, перевірити якісь напрацювання. Результат у таких поєдинках не стоїть на першому місці. А турнір – це інша справа. Тут присутнє хвилювання і усвідомлення того, що треба перемогти. Є регламент та все інше, без чого не обходиться жоден турнір.

– Чи має якесь значення, що в турнірі є призовий фонд?

– Воно «підстьогує», але не більше. Навіть якби цього призового фонду й не було б, ми все одно боролись би за перше місце. Це престиж команди, міста, країни. Та й суперники відповідні – завжди цікаво зіграти проти «Шахтаря», «Спартака» чи сильних скандинавських команд.