Резван Кочіш: "Не зміг подолати особливостей арабського футболу"

Особливість форварда полягає в його вмінні забивати голи. От і в грі проти «Літекса» новачок «Карпат» Резван Кочіш забив двічі. Хоча особливо помітним на полі не був. Він пильнував за діями партнерів та рухом оборонців суперника. У найвідповідальніші моменти нападник вискакував як Пилип з конопель і робив те, що й повинен. Після гри ми домовилися поспілкуватися з Резваном у його номері. Компанію нам склав тренер «зелено-білих» з фізпідготовки Ніколай Русу, який чудово впорався з функцією перекладача...

- Давай спочатку визначимо - як тебе називати: Разван чи Резван?

- Ні так, ні так... У румунській мові є гортанний звук (на жаль, відтворити його на папері неможливо), який поєднує в собі «а» та «є».

- Добре, що цього не знає Інтернет... Переглядаючи посилання на твоє прізвище, знайшов інтерв'ю 2007 року. Ти якраз перейшов до московського «Локомотива». Автор запитував про твій характер, мовляв, перші дні ти придивляєшся, переважну більшість вільного часу проводиш на самоті. У «Карпатах» так само...

- Ні, це не моя особиста характеристика. Думаю, схожою є поведінка кожного гравця, який приходить грати в нову команду. Відразу ж виникають питання стосунків з гравцями та тренерським складом. Треба зрозуміти, як поводитись, дізнатися, чим дихає команда, поміркувати, як пройде акліматизація. Мені допомагає те, що я можу трохи спілкуватися російською, все-таки грав в Молдові та Росії. Однак поки я справді більше дивлюся, що до чого.

- Ти побував у різних клубах, різних країнах. Може, побачив в «Карпатах» щось таке, чого раніше бачити не доводилося?

- Наразі нічого особливого. У тому плані, що клуб відповідає своєму професійному рівню. До того ж я в «Карпатах» усього 4 дні. Якщо клуб хоче підніматися вище, у нього все має бути на високому рівні. Так є в «Карпатах». Я б не сказав, що ставлення керівництва, адміністративні нюанси, тренерські вимоги, відновлювальні процедури чимось суттєвим відрізняються від того, що було в інших клубах, де мені доводилося грати. Головне, що все на професійному рівні. Це мені імпонує.

- Твій перехід в «Карпати» відбувся через знайомство з головним тренером?

- Олег Кононов у «Шерифі», а саме там я з ним познайомився, виконував трохи інші функції. Він був помічником головного тренера. Однак він завжди знаходив час, аби поспілкуватися зі мною та іншими гравцями. Георгійович був і залишається чуйною людиною, яка завжди дасть хорошу пораду, щось підкаже і чимось допоможе. Це стосувалося як гри на полі, так і поведінки поза ним. В «Карпатах» у нього вже інші обов'язки. На ньому лежить відповідальність, він головний тренер. Як на мене, індивідуальна робота пішла йому на користь, він став більш авторитетний, професійний. Мабуть тому, що зараз він може приймати самостійні рішення і реалізовувати свої плани.

- Чому ти вирішив залишити аравійський «Аль-Наср» і перейти в «Карпати»?

- У мене там був важкий період. Тяжко було акліматизуватися. Я не зміг подолати особливостей арабського футболу. До того ж в їхньому чемпіонаті діє доволі жорсткий ліміт на легіонерів, тому довелося шукати інший клуб. Коли я дізнався про інтерес з боку «Карпат», то відразу погодився. Тепер я тут, у новій команді.

- Можеш більше розповісти про особливості футболу в Саудівській Аравії?

- Не дуже хочу про це говорити. Це специфічні питання релігії та побуту. Для мешканців цієї держави, можливо, все це звично, а мені було важкувато. Власне я не думаю, що перелічені вище причини і стали тим фактором, через який мені довелося змінювати клуб. Справа в самореалізації. Я не зміг себе там реалізувати. Насамперед через футбольні причини. Дехто з європейців адаптовується там, дехто ні. Мені не вдалося.

- Твій вояж в Азію - це помилка?

- Це досвід. Перебування в Саудівській Аравії дало мені можливість зрозуміти, на що я здатен. На будь-який момент у житті можна дивитися під позитивним кутом зору. Все, що не робиться, - на краще.

- Резване, у тебе дуже барвиста кар'єра. Чи ти шкодуєш про щось, чого не вдалося реалізувати? Можливо про те, що не перейшов у «Портсмут»?

- В Англії я був лише два дні. Проблема була не в мені, а в самому клубі. Причому проблема серйозна, фінансового плану. На банківські рахунки «Портсмута» наклали арешт, і клуб не міг проводити жодних трансферів. Мене попросили зачекати, казали тиждень. Але я десь зрозумів, що нічого з того не вийде, і вирішив повернутися в Румунію. Зрештою, так і сталося - ніхто нічого не владнав. Тож я залишився вдома, домовився з «Тімішоарою». А щодо того, чи шкодую про щось... Ні, не шкодую. Я людина оптимістична. Не дивлюся, назад, а живу тим, що є зараз.

- Досить цікаву річ прочитав про твій період гри в «Локомотиві». Зокрема, що ти з форварда перекваліфікувався на крайнього захисника. Гравець, звісно, має бути універсалом, але ж не на стільки...

- Скільки себе пам'ятаю, я завжди грав не нижче центральної зони. Виступав і в середній лінії, і на вістрі атаки, і крайнім форвардом. У принципі, якщо ти граєш на фланзі атаки, то так само зможеш діяти і на фланзі оборони. Так думав тренер «Локомотива» і в одному з контрольних матчів поставив мене на місце крайнього захисника. Йому сподобалося. Я відіграв три матчі, а в четвертому зробив кілька помилок, все-таки досвіду мені бракувало, після чого ми дійшли висновку, що ця позиція і справді не для мене.

- Ти не занадто самокритичний?

- Самокритика - це обговорення власних недоліків. Я завжди аналізую свою гру з цієї точки зору.

- У твоїй кар'єрі міг бути й інший поворот. Свого часу тобою цікавилося київське «Динамо»...

- Ого! Вперше про це чую (сміється). До моїх вух така інформація не доходила.

- Гаразд. Як тобі вже відомо, «Карпати» виступають на стадіоні «Україна»...

- Я пам'ятаю цей стадіон. Грав на ньому у складі збірної Румунії в товариському матчі проти збірної України. Ми тоді програли 2:3. Пригадую, що було дуже багато людей, уся підтримка виглядала красиво. А недавно мої нові партнери по команді сказали, що в «Карпат» найкращі фанати в Україні. Наскільки мені відомо, важко знайти клуб зі справжньою дружбою між уболівальниками та гравцями.

- Якщо не секрет, хто саме тобі про це говорив?

- Сергій Кузнецов. Він трохи знає румунську. Казав, що на матчах - і домашніх, і виїзних - завжди багато фанатів.

- А яка зараз у тебе ситуація в збірній Румунії?

- У нас в збірній принцип: якщо ти не граєш постійно в основі за свій клуб, то і виклику не отримуєш. Раніше у мене були стабільні запрошення, але коли перейшов в «Аль-Наср», усе змінилося. Там ще й перерва в чемпіонаті була. Тому наразі я за збірну не граю, але постійно підтримую контакт з головним тренером. Усе залежатиме від того, чи зможу я себе проявити в «Карпатах».

- Тобі вже 28 років. Чого зараз прагнеш досягти у своїй кар'єрі?

- Наразі думаю про трофеї і титули для команди і для себе. Вони дадуть мені самоповагу й самореалізацію. Щось у своїй кар'єрі я вже реалізував, чогось ще не досяг. Тож зараз моя основна мета - чемпіонські досягнення.

- Свій день народження ти відсвяткував на зборах. Мабуть, далеко не вперше.

- Справді, з 18-19 років увесь час святкую день народження на зборах. Так було в Румунії, Молдові та Росії. Єдиний раз, коли мені вдалося святкувати не в команді, - це момент після «Локомотива». У мене була травма - проблеми з рукою, тож лікувався я в Румунії.