Ґреґор Балажіц: "З кожною грою будемо діяти все краще"

У контрольному спарингу з московським «Динамо» центральний захисник «Карпат» Ґреґор Балажіц вперше зіграв за свою нову команду всі 90 хвилин. І судячи з того, що росіяни так і не змогли підібрати ключик до воріт «зелено-білих», зі своїми прямими обов’язками словенець, як і його партнери по лінії оборони, впорався цілком добре.

– Останню офіційну гру я провів ще наприкінці листопада. Потім була відпустка, переговори про мій перехід в «Карпати». Тож тренування поновив лише на зборах в Іспанії. Зрозуміло, що мені потрібен був час, щоб набрати відповідні фізичні та ігрові кондиції. Саме тому я практично не грав у Copa del Sol в Іспанії. Але робота дала свої результати і нині я функціонально вже практично готовий грати на відповідному рівні.

– Тренування були виснажливими для тебе?

– Смертельно втомленим я себе не почував. Але не буду приховувати, що після тренувань ноги поболювали і спав я дуже добре. Загалом мені подобається тренувальний процес у «Карпатах».

– У грі з «Динамо» наприкінці матчу сили ще були?

– Так, почувався добре і до самого фінального свистка концентрації не втрачав. Хоча роботи було у нас досить багато. В «Динамо» мені серед гравців передньої лінії найбільше сподобався Воронін. Відчувається в його діях майстерність та й грав він з великим бажанням, був активний. А от Куранья мене нічим не вразив. Склалося враження, що він не гравець, а піжон. Можливо, вважав, що вони нас переграють без відповідного настрою, на одному класі. Але думаю, що тепер їхня точка зору стосовно «Карпат» змінилася. Ми їм довели на полі, що вміємо грати у футбол.

– Наскільки легко ти знаходиш спільну мову з своїми новими партнерами, перш за все по задній лінії?

– Звичайно, за три гри повністю налагодити взаємозв’язки не можливо. Але особливих проблем ми також не маємо. І гра з «Динамо» це на практиці засвідчила. Адже у росіян майже не було гольових моментів. Тому вони й били здалеку. Думаю, з кожною грою у нас все буде відлагоджуватися і діяти ми будемо ще краще.

– На якій мові ти спілкуєшся у грі з партнерами?

– З Богатіновим, Тубічем і Мілошевічем – на сербській, Лукасом і бразильцями – на іспанській, а з українцями – на українській.

– А з Самсоном Годвіном?

– У грі на українській, адже він вже практично тут став своїм. Навіть одружився на дівчині зі Львова.

– Можливо, і тебе спіткає така ж доля – ти ж ще не одружений…

– О ні, я нічого не маю проти ваших дівчат, але у мене є кохана дівчина в Словенії і я не уявляю собі життя без неї. Незабаром моя Лілі приїде до мене у Львів і буде тут зі мною.

– Чи суттєво відрізняється манера гри «Карпат» від тих команд, де ти грав раніше?

– (Після деяких роздумів – Авт.) Я б сказав, що «Карпати» грають більш хитро. Олег Кононов вчить нас перегравати суперника перш за все головою. Звичайно, в сучасному футболі без відповідних фізичних кондицій робити нічого, але ми намагаємося нав’язувати свою гру завдяки контролю над м’ячем та думці. А сила і швидкість – це як обов’язковий додаток до них. Ну й звісно має бути бійцівський дух, але з цим, мені здається, у «Карпатах» все гаразд.

– Зараз ти відповідаєш за центр захисту. А на інших позиціях раніше грав?

– Ще в юнацьких командах інколи грав опорником. В принципі при потребі і тепер міг би вийти в середній лінії. Але найкомфортніше мені саме в центрі захисту.

– А фланговим захисником можеш зіграти?

– Коли життя змусить, то мабуть так. Але скажу відверто, на фланзі почуваюся менш впевнено, ніж в центрі.

– На твою думку, ти краще граєш внизу чи на другому поверсі?

– Думаю, що ногами в мене виходить краще. Хоча тренери мені ніколи не дорікали, що я погано граю головою.

– Окрім футболу іншими видами спорту раніше займався?

– В шкільні роки трохи ходив на легку атлетику, бігав спринт. Але любов до футболу взяла гору.

– У Словенії дуже популярними є баскетбол і гірські лижі…

– Так і є. Баскетболом я також трохи займався і виходило ніби то непогано. Я й зараз не проти покидати м’яч до кошика. А от на гірських лижах не катаюся.

– І навіть не пробував?

– Не думаю, що в Словенії є люди, які б ніколи не стояли на лижах. І я не є винятком. В принципі мені подобається кататися з гір, хоча й не дуже вправно виходить. Але це небезпечно для моєї професії футболіста – можна легко підвернути ногу і отримати травму. Тому краще не ризикувати. От коли закінчу ігрову кар’єру, тоді, можливо, й надолужу прогаяне.

– У відбірному турнірі до молодіжного чемпіонату Європи нинішнього року ти двічі грав за збірну Словенії проти українців. Як оцінюєш свої дії в тих матчах?

– В Україні зіграв набагато краще, ніж в Словенії. Я б навіть сказав, що у вас я відіграв досить добре і тренер після того матчу сказав на мою адресу кілька добрих слів. Ви тільки не подумайте, що мені бракує скромності. А загалом скажу, що українська збірна дуже сильна і по праву зайняла у нашій групі перше місце. А зробити це їй було не просто. Чого варта лише збірна Франції. Та й у бельгійців підібралася хороша команда. Вважаю, що й ми, словенці, також мали сильну дружину. Але от везіння нам явно бракувало.

– На твою думку, чи має шанс збірна України виграти фінальний турнір молодіжного Євро-2011, що пройде влітку у Данії?

– Важке питання. Але думаю, що шанс у українців є. Втім, він не більший, але й не менший, ніж у решти команд. Я вважаю, що в фіналі всі збірні більш-менш рівні і явного фаворита серед них немає. Після кваліфікації багато хто головним претендентом називав Голландію, але якраз ваша збірна й обіграла її в поєдинках плей-оф. Тому можна вважати, що тепер фаворитом є Україна.