Вадим Панас: "В "Оболоні" матюків немає"

В минулому цей гравець київської «Оболоні» примірив на себе футболки відразу обох львівських команд – спочатку «Карпат», потім «Львова». Зараз Вадим Панас виступає за «пивоварів». І не просто виступає, а забиває важливі голи. В останньому турі його удар приніс виїзну нічию у грі з криворізьким «Кривбасом».

Дуже хороший мікроклімат створив Ковалець

-Відколи я в «Оболоні», то вже вдруге відзначився забитим голом, - бере слово Вадим Панас. – Приємно, що зумів забити та принести користь для своєї команди. А це найголовніше. Вважаю, що гол, який я забив – це робота цілого колективу команди. Адже хтось подав, хтось підправив, масажист правильно масажував, лікар добре розтер, тому цей гол – робота всіх. Ми робимо одну загальну справу, завдяки якій «Оболонь» здобуває очки.

-Свого часу ти виступав за «Львів», зараз в «Оболоні» дуже багато екс-гравців «Львова» та й ваш тренер Сергій Ковалець теж у недалекому минулому тренував «синьо-золотих». Чи не утворили ви своєрідну львівську діаспору в «Оболоні»?

-Та ні. Чому ви так вважаєте? Немає ніякої діаспори. Просто багато гравців працювало з Івановичем (Сергієм Ковальцем, -- примітка автора) у футбольному клубі «Львів» тому всі ці гравці розуміють, чого ми хочемо, куди крокуємо. Всі ці футболісти по-спортивному в хорошому розумінні цього слова були з характером, тому, можливо, Івановичу й приглянулися.

-Те, що ви знаєтеся ще зі «Львова», допомагає для налагодження ігрових зв’язків та взаєморозуміння на полі?

-Це вже не мені судити, про це нехай краще скажуть уболівальники, їм зі сторони видніше. Скажу тільки одне, що зараз у нас в «Оболоні» всередині команди мікроклімат дуже добрий, дуже приємний, такий, що тільки працювати і приносити хороші плоди – тобто позитивні результати. Тут велика заслуга нашого головного тренера Сергія Івановича Ковальця.

-А з ким у тебе найдружніші стосунки в «Оболоні»?

-Я така людина, що спілкуюся з усіма гравцями в команді. Мабуть, трохи більше спілкуюся з Леонідовим, з яким разом колись виступали за «Львів». Хороші стосунки з Лозинським та з Кучеренком. Так, як і у «Львові» в «Оболоні» одна мета. Ніхто ні на кого не ображається через те, що хтось грає в основному складі, а хтось виходить на заміну. Всі переживають за команду однаково і ті, що на полі і ті, що на лаві для запасних.

-Свого часу ти зіграв одну гру за «Карпати». Чи не шкодуєш за тим, що не вдалося закріпитися у цій команді?

-Все, що не робиться, все робиться, на краще. Хоча я цей період свого життя запам’ятав, бо він у мене був непростим. В мене тоді було два переходи і я після «Карпат» майже півроку грав на область… Однак, нічого страшного не сталося. Я працював та вірив у те, що повернуся до еліти і все буде добре. Найголовніше вірити і все обов’язково вийде.

Нарди – не моя гра

-Твій одноклубник Павло Худзік розповідав, що в «Оболоні» багато гравців полюбляють грати в нарди. А як у тебе з цим?

-Декілька разів грав у нарди, але не скажу, що це моя гра. Просто Павло Худзік купив собі нарди… Та й так виходить, що в нашому клубному автобусі вони попереду сидять, а я позаду. Там Мандзюк, Ільків, Лупашко в ті нарди «рубаються». А от у мене великого інтересу до нард немає.

-А є якесь хобі, чим загалом захоплюєшся в житті окрім футболу? Можливо, гра в карти, читання книг, рибалка?

-У карти я також не граю. Останнім часом Сергій Іванович привчив нас ходити в театр. Якщо є якась важливість, чи дружина приїжджає, чи ще щось то заходимо і на виставу і на балет. Розвиватися потрібно всебічно. А так щоб якесь хобі, то й часу на нього нема. Якщо з’являється якась вільна хвилинка відразу мчу до Луцька, до рідних, до сина. Хочеться якомога більше з ними часу провести.

-Ти згадав про театр. А чи є у тебе улюблена вистава, можливо, балет?

-Ми вже двічі ходили з Сергієм Івановичем на виставу, яка називається «Якось викрутимося». Ще коли я виступав за «Львів» ми тоді були в зоні вильоту і пішли на таку виставу перед матчем із «Харковом». Ми тоді в них виграли 3:2. Це дуже хороша вистава, там у ній такий класний сюжет, настільки все заплутано, сценарій дуже гарний. Якщо будете мати час обов’язково подивіться цю комедію.

-Дякую, обов’язково скористаюся порадою. Вадиме, ти згадав про Луцьк, а як часто тобі доводиться бувати на малій батьківщині?

-Часто не виходить, бо самі розумієте, що робота футболіста – постійна дорога, роз’їзди. А щоб забрати дружину до Києва, то теж не виходить, бо мій син Сашко ходить в школу в Луцьку. Адаптаційний період, щоб дитина звикла до нових умов, складний. Він звик там, у нього вже є друзі, з якими він у дворі футбол грає. А так, якщо є якась можливість після матчу, то стараюся завжди поїхати до них.

-У тебе в родині були вже футболісти? Чи ти першопроходець у цій справі?

-Мій батько грав у футбол, щоправда, не на професійному, а на аматорському рівні. Мені, здається, що він не те вибрав, хоча про це у нього краще запитати. Коли я ще грав за юнацькі команди, то мій перший тренер робив такі зуст річі, в яких батьки грали проти дітей. То мій батько, коли приходив і грав футбол, то забивав такі голи, що я ним пишався. Він постійно дивиться футбол, переживає. Після гри дає мені вказівки, чому я там не пробив, а бо чому м’яч перетримав. Найперший мій критик – батько.

-В останній грі ти забив гол «Кривбасу»…

-Це якась дивина. Я «Кривбасу» ще забивав, коли грав за «Львів». Тоді Григорій Баранець подав і я головою зрізав від штанги прямісінько в дев’ятку. Всі голи по-своєму важливі. Одні більше закарбовуються в пам’яті, інші – менше. Запам’ятався гол, який забив донецькому «Шахтарю». Здавалось би, перша гра, тільки-но вийшли у вищу лігу, приїхав «Шахтар» до Львова, а ми взяли і 2:0 виграли! Ось такі моменти запам’ятовуються.

«Ви, що, ще в театрі»

-Зараз у «Львові» складна ситуація. Стежиш за командою, в якій колись виступав?

-Спочатку слідкував, коли вони перше коло грали, бо там і мій кум грав – Любомир Гальчук. Та й велика кількість гравців, які зараз в «Оболоні» у нас – це Ільків, Леонідов… От за тих кого я знав, то й переживав тоді. А зараз вже у «Львів» багато молоді понабирали, хоча буде цікаво, як вони тим складом витримають на фоні першої ліги.

-А перед «Оболонню» є конкретне завдання посісти те, чи інше місце. Чи просто грати на перемогу у кожному матчі та тішити вболівальників видовищною грою?

-Конкретного немає. Хоча нас Сергій Ковалець постійно закликає до того, що треба вгору підніматися. А 7-ме, 10-те, чи 14-те місце, за великим рахунком, нічого особливого не дає. Цікаво там, де п’яте, шосте місця. Адже чим буде більша конкуренція, тим краще у чемпіонаті України.

-Цього сезону «Оболонь» двічі відбирала у «Динамо» очки. На дербі Сергій Ковалець по-особливому налаштовував?

-Якщо чесно, то ні. Він врівноважена людина. В нас нема, аби він перед грою казав слова на кшталт: «Давайте обов’язково перемагайте!». Він спокійно нам пояснює та прищеплює нам те, аби ми не дивлячись на суперника виходили та показували хорошу гру. Бо ми граємо для людей, а коли буде хороша гра, то буде й результат.

-А в перерві Ковалець, як налаштовує гравців. Бо, наприклад, про Віталія Кварцяного кажуть, що він жорсткий тренер, за словом до кишені не полізе…

-Я знаю про Кварцяного, я в Луцьку грав шість років. В нас у цьому плані в «Оболоні» повна протилежність від Кварцяного. Сергій Ковалець все пояснює спокійно. А якщо вже Ковалець скаже трішки в жорсткішій формі, то я вам скажу, що воно краще доходить до нас, аніж криками. Передусім тому, що ми знаємо, що Сергій Ковалець людина врівноважена і коли він нам говорить про якісь такі слова, що треба зібратися, ми це відразу розуміємо. Хоча це він нам каже без матюків. У нас в команді матюків не має.Пригадую у перерві гри «Львова» з «Харковим»», коли ми програвали 1:2 і гра у нас не виходила, Ковалець довго мовчав, а потім сказав: «Ви, що, ще в театрі?!». Все просто, людина вийшла сказала нам три слова і ми після цього харків’ян 3:2 обіграли. Дипломатичність і спокій тренера подобається футболістам.