Юрій Кіндзерський: "ПФЛ "тероризує" клуби"

Поспілкуватися з президентом першолігового «Львова» Юрієм Кіндзерським, певно, мріє кожен спортивний журналіст: мов магнітом, Юрій Іванович притягує до себе своєю щирістю у розмові. Тим паче цікаво, коли є реальний привід для діалогу: його клуб недавно пройшов через складну смугу кадрових ротацій, попри фінансові труднощі, все ж продовжує достойні виступи у чемпіонаті, також не обійшлося і без обговорення матеріально-технічних засад футболу. На всі життєво важливі проблеми пан Кіндзерський має свою точку зору, зокрема й на скандальні події, які недавно трапилися у першій лізі. Тому майже три години нашої розмови промайнули, як кажуть, на одному диханні. Шкода тільки, що подеколи Юрій Іванович зупиняв наш диктофон: «Це не для публікації», — пояснював. А в кінці додав: «Ще трохи обмислю задум і почну писати книгу про реалії українського футболу. Без прізвищ. Але громадськість дізнається про цікаві деталі існування українських клубів. Поки що обмежимося цим інтерв’ю…»

Може, згодом Ігор Гамула подякує нам

— Юрію Івановичу, на яку оцінку заслуговує старт «Львова» у весняній частині сезону?

— Попри непрості зимові часи, які нам довелось пережити з чималими кадровими втратами, результати мене порадували. Але не здивували. Могли ми й більше набрати очок у перших матчах нового футбольного року, якби повноцінно провели тренувальні збори напередодні.

— Скажіть відверто, чи ви розраховували, що суттєво омолоджений колектив декласує на виїзді «Закарпаття»?

— Напевно, що — ні. Врешті, в ужгородському матчі на нашу користь вплинули кілька факторів. По-перше, була ясна погода, хороше поле, яке дозволяло діяти у притаманній нам манері — проводити швидкісні атаки. Плюс важливу роль зіграла й недооцінка суперником можливостей теперішнього «Львова». Неозброєним оком можна було розгледіти, як до цієї зустрічі поставилися господарі: у першому таймі «стояли», вважаючи, що на класі здобудуть перемогу. Та не вийшло. І велике спасибі футбольній Фортуні, яка вберегла гостей після перерви. Гадаю, якби «Закарпаття» відіграло три пропущені голи, а тим паче, перемогло, то багато хто з недругів заговорив би про певні залаштункові «ігри» Кіндзерського. Повірте, почути такі розмови було б для мене надто неприємним епізодом у футбольній біографії.

— І не шкода вам Ігоря Гамулу, якого ваш «Львів» відправив у відставку?

— (Усміхається). Моя команда точно не винна в цьому. Програш «Львову», на мій погляд, був для нього лише приводом, аби звільнитися. Реальні причини, що вплинули на рішення Ігоря Васильовича, слід шукати глибше. Така тренерська доля, і, можливо, колись пан Гамула подякує нам за поворот на своїй життєвій стежині.

— Феєрична гра в Ужгороді змінилася прозаїчнішим домашніми 1:1 із «Дністром». Наступили на закарпатські граблі, недооцінивши суперника?..

— Певною мірою, й так: це притаманно молодим футболістам. Поле для всіх в однаковому стані, та таки мені здається, що в минулому турі й воно вплинуло на дії колективу — йшов дощ, страждав креатив в атаці через брак швидкостей. Цікаво, що коли ми залишилися вдесятьох, то, навпаки, суттєво додали. Сидів на трибуні й запитував себе: «А чому не можна було так грати з перших хвилин, коли значно старший за віком гравців «Дністер» на нашому тлі взагалі виглядав «равликом»?».

— У прем’єр‑лізі вже пристойно зарекомендувала себе низка екс‑львів’ян. Чи є у вашому арсеналі ще достойні для еліти кадри?

— У «Львові» грають справді перспективні футболісти, які, певен, ще про себе дадуть знати. Та наразі не маю бажання когось виділяти — краще нехай самі доводять свою профпридатність.

Очистив клуб від «випадкових» людей

— Юрію Івановичу, скільки зараз коштує утримувати клуб першої ліги впродовж сезону?

— Насправді сума чимала й вимірюється в мільйонах гривень. Та скажу відверто: взимку ми скоротили витрати у шість разів — життя змусило.

— ФК «Львів» продовжує впевнено триматися нагорі турнірної таблиці. Зважаючи на складні кадрові перетурбації, чи ставите завдання вийти у прем’єр‑лігу?

— (Тривала пауза). Ні. Точно, що не цього разу. Та маємо інше амбітне завдання: якнайбільше вигравати, «втягнути» молодь у професіональний футбол, словом, працюємо на перспективу.

— Тоді яке підсумкове місце вас влаштує?

— Третє, і не нижче. Хочу приміряти бронзові медалі чемпіонату (всміхається).

— Ахіллесовою п’ятою «Львова» й досі залишається відсутність грошовитого спонсора?

— На сьогодні це — проблема номер один. Й мене дивує, коли подеколи на мою адресу закидають, мовляв, я ділитися правами на клуб не хочу. Ні, навпаки, всіх грошовитих людей запрошую: приходьте, отримуйте частину чи весь клуб у власність. Але закликаю до нормальної співпраці, а не в дусі: «Ти, друже, давай, усе зроби, з боргами повирішуй, а потім ми прийдемо і заберемо. Бо ж місце у першій лізі нічого не коштує». Та вартує, панове, дорого вартує. Хто у цьому горнилі побув, той зі мною погодиться. Я віддам клуб за гривню, лише допоможіть у нагальних справах! На жаль, сьогодні заможні люди не квапляться подати руку футбольній сфері. Певна річ, є якісь причини цьому. Можливо, час такий...

— ФК «Львів» був одним із головних ньюсмейкерів першої ліги зимового антракту — кадрові ротації постійно давали привід для розмов. У одному з інтерв’ю, до слова, ви сказали, що трансфери — одне з головних джерел надходжень у клубну скарбничку. Натомість, як ми розуміємо, заробили ви не надто багато...

— Узагалі-то ми планували продати двох-трьох футболістів, і з цих грошей погасити заборгованість по преміальних іншим гравцям за останні три місяці. В середині листопада, після заключної 2010-го гри, зустрівся я з командою, дав зрозуміти, що треба буде потерпіти, бо грошей наразі немає. Однак гарантував — обов’язково будуть. Та мало хто прийняв моє слово, більшість почала чекати, допоки Кіндзерський остаточно впаде, тоді, мовляв, футболісти отримають статус вільних агентів і безоплатно перейдуть в інші клуби. Я встояв, однак уже на початку зимових тренувальних зборів почалися залаштункові ігри: одні бажали негайно змінити команду, агенти футболістів почали тиснути, шукати «альтернативні» шляхи для зміни емблеми на майках своїх підопічних. Інколи, м’яко кажучи, не зовсім порядним чином. Я тоді зрозумів, що колективу не буде і для себе вирішив: варто наступити на горло власній пісні, можливо, трохи «схуднути» у фінансовому плані, але очистити клуб від «випадкових» людей. Бо для мене ФК «Львів» — не порожній звук, а клуб, у якому повинні бути рівні правила гри для всіх. Ми відпустили багатьох. Звісно, вдалося дещо й заробити, щоб погасити заборгованість перед тими, хто залишився, і дали шанс молоді. Вважаю, це був єдиний правильний вихід із ситуації, коли на першому місці опинилися не спортивні пріоритети, а гроші. І про це не жалкую.

— Ще однією болючою для вас темою є проблема проведення домашніх матчів у Львові. А днями з’явилася інформація, що на новій міській арені, яку будують до Євро‑2012, одноосібно розмістяться «Карпати». «Львів» — не проти?

— Варто всім нагадати, що новий стадіон — власність держави, а тому ним не може одноосібно розпоряджатися приватний клуб. Ми готові платити розумну оренду і виступати на ньому. Однак в обласному центрі нас, вочевидь, ніхто бачити не хоче... Приміром, коли «Львів» вийшов у прем’єр-лігу, то ми, логічно, мали право грати на муніципальному стадіоні «Україна». Та в дію пішли незрозумілі для мене кроки з боку наших старших «партнерів», які банально витіснили клуб із-за меж міської смуги. Або ж інше. Львівські чиновники кажуть: «Ми вам дали стадіон «Сокіл», аби ви реконструювали його під Євро-2012, бо буде там тренувальна база якоїсь збірної. Робіть це швидше, проводьте капітальну реконструкцію». Уявіть: два роки оформлюємо документи, аби ж знести старий об’єкт (!) і побудувати щось нове, а за це ще треба заплатити в скарбницю шість мільйонів гривень! Про який розвиток футболу можна говорити далі? Та, найперше, я гадав, ми це робимо для дітей, щоби ті мали де тренуватися, а з’ясовується, що у цій справі найголовніше — задовольнити інших. Про хлопчаків ніхто не думає: у Львові — десятки стадіонів у приватних руках заростають бур’яном (та їх чіпати не можна, це зрозуміло), дітлахи ж ганяють м’яча на задвірках.

— Ніколи не спадало на думку врешті покінчити з ідеєю оселитися у Львові й переїхати в інше місто? Хоча би в Добромиль, де наразі команда проводить домашні матчі…

— А бюрократія всюди однакова, і спорт — зокрема футбол — нікому не потрібен: у цьому мав нещастя переконатися особисто. Усіх хвилює тільки свій гаманець, як кажуть, далі — без коментарів… Стосовно ж перспектив Добромиля, то це нереально: містечко віддалене від великих міських центрів, і в ньому майже неможливо розкрутити бренд. Можливо, через багато років сам туди і переїду, адже це моя батьківщина та батьківщина моїх батьків. Проте не зараз.

ПФЛ нівелює спортивний принцип

— Юрію Івановичу, наші колеги часто називають ФК «Львів» клубом в одній особі. І ось допоки у пана Кіндзерського був ентузіазм — справи йшли добре. Та мудрі люди твердять: на голому ентузіазмі довго не протягнеш…

— Це правда. Були в мене гроші — вкладав їх у футбол, у соціальні проекти. Однак настав час кризи, й усе стало значно складніше. А далі — постійно б’юся об глуху стіну: мені ж банально не дають займатися розвитком футболу у Львові. Це для мене стало справжнім шоком, бо ж не прошу фінансувати клуб, хочу лишень бачити елементарну зацікавленість місцевої влади. Поки що дочекався тільки палиць у колеса.

— Також вас порівнюють із Віталієм Даниловим, який, поки не став президентом прем’єр‑ліги, утримував ФК «Харків», а тільки-но домігся бажаного, на клуб рукою махнув. Здається, кілька років тому ви також мали намір очолити УПЛ…

— Порівняння явно некоректне. Коли у мене назріли плани керувати прем’єр-лігою, то у «Львова» все було добре, і доля «Харкова» не повторилася би, це — точно. Та мене класично усунули з передвиборчих перегонів, просто знайшовши якусь там похибку під час реєстрації. А потім — я ж і на пост президента Професіональної футбольної ліги балотувався! Хотів довести футбольним партнерам, що ця структура потребує негайного реформування. Та програв переможцю два голоси. І дотепер нічого не змінилося: ПФЛ — для президента. А має бути навпаки: цей орган складається з колективних членів, і вони повинні керувати всіма процесами. Натомість ПФЛ «тероризує» клуби своїми фінансовими апетитами, іншими «патовими ходами». До прикладу: нині на рахунках організації майже три мільйони гривень. Цього, наголошую, більш ніж достатньо, аби в повному обсязі виконувати свої зобов‘язання. І замість того, щоби в скрутний час простягнути руку допомоги, футбольні очільники «вибивають» з ледь жевріючих колективів останні внески та залякують зняттям турнірних очок. А ось особистий приклад: коли минулої осені «Львів» опинився на межі зникнення, їм це було абсолютно байдуже — всі чекали фатального для мене фіналу. Певно, дехто хотів здихатися конкурента у боротьбі за вихід в еліту. Словом, ані кроку вперед за останні роки від ПФЛ я не помітив…

— Яке ваше ставлення до недавнього конфлікту між генеральним директором «Закарпаття» Іваном Шіцом — з одного боку та «Чорноморцем», «Олександрією» й особисто президентом ПФЛ Мілетієм Бальчосом — з іншого?

— Такі речі були завжди, просто тепер набули публічного розголосу. Неодноразово казав — конкуренція у першій лізі дуже «цікава». Часто ПФЛ стає на чийсь бік, хоча вона мусить бути в цих випадках еталоном об’єктивності та справедливості у футболі. Можливо, у Професіональній лізі спортивний принцип просто відсунули на другий план, тому й відбуваються незрозумілі переноси матчів?..

— Юрію Івановичу, ще не забута ваша заява про те, що ви не проти балотуватися на посаду президента Федерації футболу України…

— (Усміхається). Якщо будуть відкриті чергові вибори, то чому б ні? Я реально оцінюю свої шанси і навіть готовий програти. Головне — показати іншим нове бачення розвитку футболу, донести громадськості альтернативну думку! В Україні — тотальна несправедливість стосовно тих осіб, які вкладають кошти в розвиток клубів: твою команду можуть «вбити», агент запросто може «вкрасти» твого гравця тощо. До прикладу: якби я свого часу очолив ПФЛ, то повновладним президентом пробув би там два місяці, поки не завершився би процес реформування: планував утворити центральну раду засновників, яка обирає органи управління, як це відбувається в бізнесі. Однак реалізувати на практиці навіть найчесніші задуми, м’яко кажучи, дуже складно.

Хлопці відстояли мою честь

— Саме вас називають чи не єдиною чесною і справедливою людиною у вітчизняному футболі. Це привід для гордості, чи, можливо, й суму?

— Хто називає? Вболівальники? Наші вболівальники можуть... (тривала пауза). Поставили мене в незручне становище своїм запитанням... Не хочу бути голослівним, просто я такий, яким мене виховали батьки. Єдине, чого намагаюся не допустити у своїй футбольній біографії, так це діяти, як деякі інші: займатися брудними «іграми», продаватися, впливати на результат, тиснути на суддів. Навіщо це? Хіба так цікаво розвивати футбол? А найпарадоксальніше те, що вболівальники підтримують такі реалії! Коли ми «вилітали» з прем’єр-ліги й проводили останній матчі з «Карпатами», то всі впевнено доводили: земляки повинні «злити» гру «Львову», мовляв, по-братськи буде. Та даю вам слово, що якби таке сталося і я про це вчасно б довідався, то власноруч написав би заяву та добровільно пішов у першу лігу. Команді треба було раніше думати про свою перспективу й виборювати місце в еліті, а фанам — не сподіватися на незрозумілі для мене подарунки від суперника!

— Зараз, певно, менше хвилюєтеся за результат…

— Так, може, кризі й варто подякувати, бо ж тільки після зимових складнощів, численних трансферів я, нарешті, почав отримувати задоволення від футболу (усміхається). Спокійно сідаю на трибуні, намагаюся розібратися у тактичних тонкощах, зрозуміти психологію футболістів. Раніше ж усі дев’яносто хвилин мов на електричному стільці проводив. Хоча, повторюся, було несолодко у другому таймі в Ужгороді: програли би, то точно не відцурався б від пліток. Спасибі хлопцям, вони відстояли мою честь і честь клубу.

— Юрію Івановичу, то на що розраховувати вболівальникам «Львова»?

— (Пауза). Найперше — на мою повагу і подяку. Стосовно своєї футбольної долі остаточні висновки робитиму по завершенні цього сезону. Вірю, що у «Львові» все знову налагодиться…