"Нива" і Федорчук: змін та контракту немає

«Man on the Moon»*

… Лавка запасних гостей на одному з полів бази в Конча-Заспі була якоюсь тихою та незвично мовчазною. Особливою, стриманою аристократичністю вирізнявся й тренер вінницького клубу, котрий часто опускав очі до долу та не викрикнув жодного разу за гру. Маючи добрий шмат тьмяних для «Ниви» двох місяців прожитого потому часу, дещо лірично можна припустити, що Олегу Федорчуку було зовсім не до лірики. Він уже знав, що в клубі його бачити хочуть не всі… Або ж усі, окрім… президента.

«Hey, Andy did you hear about this one?»**

Саме той матч став точкою, від якої варто починати відлік спаду в грі та результатах вінничан, однак проблеми клубу цього разу (фінансові скрути трапляються у Вінниці з упертою регулярністю) почалися дещо раніше (далеко до гри проти «Титану», після якої Олег Федорчук у відчаї сказав, що клуб нікому не потрібний — ці слова вовтузилися в голові коуча місяцями), коли під час трансферів Пилявського («Маккабі» Хайфа), Вороніна («Севастополь») та Чангелії («Арсенал» Київ) фактичний очільник клубу Олег Караванський та Олег Федорчук, по суті, не поділили гроші, зароблені передусім на трансфері Пилявського в Ізраїль. Ціна питання — 100 тисяч доларів, 40 з яких, за словами директора клубу Паші Касанова, акліматизувалися в кишені головного тренера, який водночас є й агентом футболіста (себто юридично правильно, законно).

Звинувачення в тому, що тренер наживається на клубі, Олег Федорчук почув фактично одразу (для керівництва клубу, виходить, факт того, що Федорчук є ще й агентом деяких гравців, став новиною?..). А згодом тодішній де-факто президент (який, до слова, вкладає в «Ниву» приблизно шосту частину із п’ятимільйонного бюджету) висунув вимогу генеральному директору: в клубі не має бути Федорчука. «І гравців нехай забере» — додав відомий в місті підприємець.

Володимир Продівус категорично не погодився з цим, хоча й нібито відійшов від клубних справ, та назвав Федорчука «хорошим тренером». Караванський попросив більше не писати в ЗМІ, що він президент клубу, в якого з початку 2011 року фінанси поступово почали співати у відомому жанрі. Через два місяці заговорили про можливе припинення існування клубу.

«Here’s a little agit for the never-believer… Here’s a little ghost for the offering»***

Зізнатися, новина не здивувала, як не здивувало б, власне, й саме зникнення ФК. Вінниця привчила до такого ставлення до клубу з великою, як для першої ліги, історією. Здивувала натомість дещо навіть жорстока реальність, котру вустами своїми доніс до мас Касанов, котрий прямо відповів на всі питання на нещодавній прес-конференції (треба зробити ці слова клікабельними на пресуху «Нива жить будет…»). Гадаю, це той випадок, коли радше хотілося чути банальні «ми працюємо в цьому напрямку», ніж усе те брудне мармиззя, виставлене на показ. Мовляв, «зате ми відверті». Кричуща впевненість директора в доречності «кварцянцівщини», розповідь про те, як президент не хотів бачити в команді тренера, а той у свою чергу з продажу гравців отримує свою частку в ранзі агента, про непідйомні суми за тренувальні поля…

І поряд — «УРА! Вінницький футбол житиме»!..

Чи був привід радіти, коли майже вся команда та тренер за місяць до закінчення чемпіонату не мали контрактів? І не треба було бути бородачем за ігровим столом, аби зрозуміти, який вигляд матиме «Нива» без Федорчука (переговори про новий контракт попервах закінчувалися нічим) та футболістів, яких він возить за собою, себто, постійних підопічних.

Часто справді шкода бачити, як талановиті наставники стають заручниками нефутбольних обставин. Ще гірше, коли заручниками обставин стають одночасно всі люди, завдяки яким «Нива» живе. Нині в Вінниці ситуація саме така — спільної мови між собою не може знайти ніхто, але заголовки зі словами «житиме» чи «існуватиме» зі знаком оклику замилять очі майже будь-кому. От тільки головне питання насправді залишилося невирішеним, допоки Олег Вікторович не поставив свій підпис під новим контрактом. Якщо ж головне для «Ниви» — просто існувати, то можна чекати всього. Наразі ж якось правдиво обдуреними залишаються вболівальники міста на Південному Бузі, тепер уже до них.

«If you believe there's nothing up my sleeve, then nothing is cool»****

Федорчук тим часом ставав все менш привітним на прес-конференціях та в розмовах по телефону, опускав очі й говорив одне чарівне слово, до якого так звикли у Вінниці — «обіцяють». Здавалося, вони знайшли одне одного, але втрутилися гроші. Тепер тренер нагадував самотню людину десь на місяці, як у пісні R.E.M. Олега Вікторовича явно не розуміло (не розуміє) керівництво клубу, він не розуміє керівництво. На що може претендувати такий клуб? — На «існування», якого таки багатьом вистачить для щастя.

P.S. Останнім часом футбольна Вінниця заспокоїлася та стала впевненою в тому, що їхній тренер залишиться, а для «Ниви» настали стабільні часи (вкотре), однак в ексклюзивному коментарі для ukrfootball.in.ua Олег Федорчук ввечері п’ятниці, 20 травня, заявив:

«На даний момент ні я, ні футболісти, в котрих закінчуються через кілька тижнів угоди, нових контрактів НЕ підписали. Як воно буде, сказати тяжко, бо поки все існує тільки як декларація, на словах. У клубі ситуація НЕ стабілізувалася».

* — Людина на Місяці (відома пісня не менш відомого гурту R.E.M.)

** — Гей, Енді, ти дізнався про це?

**** — Ось це — маленька агітація для тих, хто ніколи не вірить, ось це — невеликий привид для жертви.

**** — Якщо ви вірите в те, що в моєму рукаві нічого немає, в цьому немає нічого хорошого.