У Луцьку львівських фанатів перевіряли так, що до божевілля доходило

Як і було заплановано, ГО «Завжди вірні» організувала мандрівку на виїзний матч «Карпат» проти «Волині». Про усі подробиці виїзду розповів один з лідерів карпатівського фан-руху Джордан.

- Перед виїздом все було нормально. Нас зібралося 300 людей, ми повсідалися у п’ять автобусів і вирушили на Луцьк. Це була офіційна делегація. Ще майже 700 фанів вирушили власним ходом. Зважаючи на те, як міліція ставиться до офіційних делегацій (про це я ще розкажу), ми вирішили їхати так, щоб приїхати до Луцька з запасом часу. Навесні багато наших фанів не побачили початок матчу, бо міліція робила все, аби затримати їх прохід на сектор. Тому ми планували приїхати на місце десь за чотири години до початку матчу. Але на кордоні Волинської області нас зустріла ДАІ та луцька міліція. Зупинили і сказали, що ми будемо тут стояти чотири години, чекаючи на початок гри. Причин, звісно, не називали. Ми почали з ними дискутувати і після певних перевірених методів домовилися, що поїдемо на Луцьк через годину. Але багато фанатів вирішило не вірити міліції й добиратися до Луцька самотужки попутками і маршрутками. Власне, їхати було недовго – 60 кілометрів. Зрештою, невдовзі усі автобуси поїхали, хоч і дуже повільно. Але і це ще не все. При в’їзді в Луцьк нас знову зупинили і повідомили, що в місто в’їжджатиме лише по одному автобусу кожні 15 хвилин. У них, мовляв, нема можливості провести всіх зразу. У фанатів вкотре виникли підозри і з автобусів втекло ще кілька людей. А міліція по одному автобусу почала супроводжувати в місто. Проте на трибуни нас не пропустили, а оточили загонами «Беркута» перед стадіоном і три години не пропускали в туалет чи в магазин.

- Усе ж потім почали пропускати…

- Нас дуже ретельно обшуковували і позабирали купу речей. Правила вони вигадували просто на ходу. Забирали капюшони, мотивуючи це тим, що ними можна прикритися і чинити безлад. Також позабирали банери і прапори. Але це вже занадто! Ми почали вимагати в міліції дотримання наших прав. Врешті-решт домовилися, але пропускати банери мали лише після візуального контролю. Десь на 15-ій хвилині матчу ми таки повивішували деякі з них. Луцька міліція просто геніальна! Головним критерієм проносу банера на стадіон був такий: «Якщо мені сподобається». У ролі журі були звичайні сержанти, які хотіли, щоб на банерах було намальоване «щось красиве». Будь-які банери зі словами іноземною мовою нам пронести не дали, бо сержанти не розуміли, що там написано. Тобто, один з них сказав: «Я то розумію, а от інші – ні». Словом, ми пронесли лише 30% банерів. І то, нам сказали, що й цього забагато, а завершили свій перегляд словом «ухадітє». Перевіряли нас так, що просто до божевілля доходило. Змушували знімати кросівки і шкарпетки. Тих, хто відмовлявся це робити, виганяли за ворота, хоч в нього вже був квиток вартістю 50 гривень!

- Дорогувато як для гостьового сектора…

- Це найдорожчі квитки, які мені будь-коли доводилося купувати на матчі чемпіонату України! І це на місця за воротами, звідки нічого нормально не видно. Майже половина секторів була без крісел. Тобто ми платили ні за що. В центральні сектори квитки коштували 25-30 гривень. Так вийшло, що ті, хто не мав можливості купити квиток за 50 гривень, могли весь матч простояти за воротами стадіону в компанії «беркутів». Вийти звідти не можна було. Але наші фанати вже досвідчені і досить кмітливі, тому знаходили інші способи, як можна потрапити на сектор. Описувати їх не буду, бо нам ще доведеться їздити до Луцька.

- Так виходить, що офіційні виїзди створюють занадто багато проблем…

- Так і є. Виїзд в Луцьк дуже нагадував виїзд до Києва. Коли ми їдемо офіційно, то міліція має про нас всю інформацію. І вони тим користаються. Відповідно, в людей зникла довіра і тепер ніхто офіційно на виїзд не поїде, собі ж гірше. Тепер міліція не буде знати, скільки нас приїде і де ми будемо. Вони не зможуть «готуватися до Євро» і щохвилини з поважним виглядом дзвонити до свого керівництва й доповідати, де, хто, скільки і як.

- Але окрім негативу, виїзд до Луцька був радісним…

- Було просто супер. На секторі ми кричали безперестанку. Коли рахунок став 0:2, стадіон затих, слухаючи пісні наших фанатів. Думаю, вони просто насолоджувалися нашою підтримкою. Після матчу до нас підійшли футболісти і покидали футболки. Тут треба зробити одну ремарку і дещо розповісти. Після нічиєї в Сімферополі до нашого сектору підійшов Самсон і віддав свою футболку. Ми її, звісно, прийняли, але попросили його переказати гравцям, що нам не потрібні футболки після нічиїх чи поразок. Нам треба футболки після перемог. Тоді вони є цінні. Тож після цього карпатівці підходили до нас, дякували за підтримку, але футболок не кидали. І ось ми нарешті дочекалися. Та й вони також, мабуть.

- Цікаво, що команда подякувала вам ще перед матчем…

- Це вже втретє поспіль. Ми вітаємо гравців, як тільки вони виходять на передматчеве тренування.

- До речі, волинські фанати цілий матч ображали «Карпати». А з вашого сектору подібного чути не було…

- Ще навесні, перед масовим виїздом до Луцька, Олег Кононов попросив нас підтримувати команду, а не ображати суперника. Але якщо чесно, ми навіть не чули, що волинські фанати ображають «Карпати». Ми так шизіли весь матч, що нам було не до них.

- Мабуть, задоволення від перемоги в дербі важко порівняти з чимось іншим?

- Це точно. Дербі – особлива штука. Вони для нас дуже важливі. Поки що «Карпати» нас не підводили – дві перемоги над ФК «Львів» та три перемоги над «Волинню».