Генріх Мхітарян: "Із "Зенітом" головне — реалізувати свої моменти"

22-річний атакувальний півзахисник Генріх Мхітарян виступає за «Шахтар» трохи понад рік. За цей час він зумів ідеально вписатися в ансамбль Мірчі Луческу, урізноманітнивши гру команди яскравими гранями свого таланту. Враховуючи особливу важливість зустрічі з «Зенітом» у Санкт-Петербурзі, наставник «Шахтаря» вирішив поберегти Генріха, не взявши його до Олександрії на матч прем’єр-ліги. За грою своєї команди легіонер «гірників», гравець збірної Вірменії Генріх Мхітарян спостерігав уже в рідному Донецьку по телевізору. А після закінчення зустрічі дав ексклюзивне інтерв'ю кореспонденту «УФ».

«У Пітері треба зіграти результативно»

— Наскільки перемогам над «Динамо» й «Олександрією» «Шахтар» підняв собі настрій перед зустріччю із «Зенітом»?

— Ці позитивні для нас результати надали команді явно більшу впевненість у власних силах. Коли виграєш, то до наступного матчу відновлюєшся набагато швидше. А коли поступаєшся, то в моральному плані опиняєшся на нульовому рівні. І тому завжди дуже важливо перед наступною грою взяти гору над суперником. Особливо, коли на носі поїздка у Санкт-Петербург.

— Матч у Донецьку із «Зенітом» багатьох здивував тим, що господарями становища саме виступили гості, бо ж для «Донбас-Арени» — це велика рідкість. Мабуть, збираєтеся повернути борг на «Петровському»?

— По-перше, та гра вже в минулому. Так, може ми не дуже добре проявили себе, але поєдинок на «Донбас-Арені» вже не переграти, тому годі про нього. Зараз всі наші думки про те, аби на «Петровському» виступити якомога краще і головне — результативно.

— У першому матчі з пітерськім клубом «Шахтарю» не вистачило фізичної сили, агресії та кількох інших компонентів. Чи вдалося ліквідувати ці прогалини за два тижні?

— Можливо, зважаючи на те, що я перебуваю в гущавині подій на футбольному полі, то аналізувати мені складніше. Тому вважаю, що саме вам, журналістам, буде набагато зрозуміліше, чи додали ми в проблемних компонентах, або ні. Сподіваюся, що перемоги в двох останніх матчах допоможуть нам виглядати краще, ніж у домашньому поєдинку. Навіть попри те, що тепер зустрінемося з росіянами на їхньому полі.

— Проти чемпіона Росії точно не зіграють Дмитро Чигринський, Фернадіньо і Жадсон. Генріху, наскільки втрата провідних гравців може позначитися на підсумковому результаті?

— (Пауза). Складне питання. Так, ці виконавці — дуже цінні для команди, проте, думаю, що наш головний тренер Мірча Луческу знайде вихід із ситуації. У Містера величезний життєвий і футбольний досвід. Він не раз уже зіштовхувався з тим, що ключові матчі доводилося грати без провідних футболістів. Думаю, що логіка тренера і цього разу спрацює нам на користь.

— У коментарях в «УФ» Олександр Рибка і Разван Рац після двох турів групового етапу Ліги чемпіонів відзначали: у зв'язку з невдалим стартом у турнірі гравці, розуміючи, що потрібно обов'язково перемагати, відчувають сильний психологічний тиск. Зараз, схоже, напруга тим паче зросла. Як з нею впоратися?

— Так, Сашко і Разван мають рацію. Дуже складно усвідомлювати, що у нас після трьох турів усього два очки. Але, думаю, Містер як відмінній психолог зробить усе, щоб ця проблема не вплинула на гру в Санкт-Петербурзі, а ми, в свою чергу, докладемо всіх зусиль на полі, аби зіграти якнайвдаліше.

«У Донецьк мене покликав Костов»

— Генріху, 2009 року, виступаючи за єреванській «П’юнік», ти був визнаний найкращим гравцем Вірменії і мав чимало пропозицій від європейських (і навіть аргентинських) клубів. Тоді говорили, що кликали тебе і в київське «Динамо». Однак опинився Мхітарян у Донецьку в «Металурзі». Чому зробив саме такий вибір?

— Нікола Костов, який очолював тоді «Металург», добре знав мої можливості, мій потенціал. Річ у тім, що болгарській фахівець свого часу був головним тренером єреванського «Бананца», і ми дуже часто перебували один проти одного: він — як тренер, а я в якості гравця. І тому, коли надійшла пропозиція з «Металурга», я практично відразу погодився.

— У «Шахтар» ти переходив уже в ранзі лідера і капітана «Металурга». Враховуючи неабияку конкуренцію в складі «гірників», часом, не боявся, що не заграєш?

— Ні, я не цураюся конкуренції, адже без неї не обійтися в кожній солідній команді. Підписуючи контракт із «Шахтарем» я не думав про те, що прийшов у якості капітана іншої донецької команди, а був налаштований розпочати все з нуля. Адже те, чого ти домігся у своїй колишній команді, — вже історія, а якщо хочеш досягти висот у новому клубі, то скажи собі: «Давай, працюй, усе залежить від тебе».

— У «гірняцькому» колективі ти швидко адаптувався, ставши одним з провідних гравців. З огляду на інтернаціональний склад «Шахтаря», чи знання мов тобі дуже згодилися?

— На футбольному полі головне не те, скільки ти мов знаєш, а взаєморозуміння між партнерами. У цій грі є тільки одна мова — футбольна. Хоча я знаю п'ять мов — можу розмовляти англійською, французькою, португальського, російською та вірменською. Тому, звичайно, це полегшило адаптацію.

«Стати футболістом вирішив після смерті батька»

— Гру видатного вірменського футболіста Гамлета Мхітаряна мені пощастило бачити на власні очі. Він пішов із життя, коли тобі було всього сім років. А в якому віці ти для себе вирішив, що підеш стопами батька?

— Футбол я полюбив з тих пір, як себе пам'ятаю. А займатися ним почав з семи років. (Тривала пауза). Ніколи не забуду, як батько брав мене з собою на тренування: він тоді ще продовжував професіональні виступи, і я з цікавістю спостерігав за тим, як батько і його партнери по команді виконують завдання тренера. Я ці години теж з користю проводив: з м'ячем відпрацьовував різні прийоми десь збоку. А після його смерті вирішив, що продовжу справу, якій батько присвятив своє життя.

— Як вважаєш, завдяки твоєму рівню гри, «Шахтар» у Вірменії приваблює вболівальників?

— Багато людей в країні щиро переживають і слідкують за виступами вірменських футболістів, які грають у зарубіжних клубах. Кожному гравцеві вірменська преса, громадськість приділяють велику увагу, адже у нас не так багато хлопців, які виступають в інших країнах. А «Шахтар» у Вірменії досить популярний. Думаю, половина вірменського населення (у всьому світі проживає приблизно 10 мільйонів осіб, а у Вірменії — 3 мільйони) знає, що є така команда, а чимало любителів футболу навіть уболівають за неї.

— Генріху, що б ти приготував для своїх партнерів по команді, чим би їх почастував, якби вони навідалися до тебе додому в Єревані?

— О, шашлик по-вірменськи (сміється)! Навіть сам його зроблю. Правда, поки в цьому сильно не практикувався, тим не менш, вірменську кухню в Донецьку на моє замовлення у виконанні шеф-кухарів, кілька партнерів по команді вже спробували. І всім, до речі, дуже сподобалася вона. Сподіваюся, до кінця бодай цього сезону всіх пригощу, бо у мене в команді з усіма хлопцями хороші стосунки (усміхається).

— До слова, відзначив для себе цікаву деталь: у «Шахтарі», як і в попередніх своїх клубах, ти виступаєш під 22-м номером. Що для тебе означає це число?

— Тут немає символізму. Просто в «П’юніку» я почав грати з номером 22 на спині. Потім у «Металурзі» мені видали футболку з таким же номером, а вже в «Шахтарі» я не став змінювати традицію. Фартове воно чи ні, я не замислююся, бо вважаю, що номер на майці у футболі не відіграє великої ролі.

«Не поділяю суперників на слабких и сильних»

— Ось помріймо разом: у якому клубі ти себе бачиш, скажімо, через п'ять років? Відразу наперед домовляюся з тобою про інтерв’ю для «УФ».

— (Усміхається). О-кей! Домовились. Та зараз я граю в «Шахтарі» і думаю тільки про свою нинішню команду. До слова, ніколи не ділив суперників на слабких і сильних. Проти кожної команди виходжу на поле з повною концентрацією і з бажанням показати, що моя команда сильніша. І вважаю себе справжнім «гірником»!

— Генріху, ти в Україні граєш третій рік. Наскільки тут відчуваєш зростання рівня команд, чемпіонату загалом? І як вважаєш, чи за підсумками цього сезону «Металіст» зможе когось із грандів відсунути на третю сходинку?

— Зростання рівня прем’єр-ліги, звичайно, відчуваю. Особливо, коли почав виступати за «Шахтар». На зустріч з нашою командою ВСІ суперники налаштовуються по-особливому, викладаючись не на 100, а на 200 відсотків від своїх можливостей. З усіма дуже складно грати, тому що будь-яка команда хоче виграти у «Шахтаря». Для них — це показник, для нас — урок на майбутнє.

Щодо «Металіста», то помітно, що харків’яни сильно додали в організації гри та кадровому потенціалі. Про це, щонайменше, свідчить їхня перемога над нами. Той факт, що «Металіст» втрутився у боротьбу за «золото» (нехай і зіграв у суботу внічию з «Ворсклою»), йде тільки на користь українському футболу. Попереду рівно половина сезону, і низка команд, зокрема, «Дніпро», напевно підтягнеться до трійки лідерів. Чи зможуть? Нехай вони дають відповідь своєю грою. Ось якщо наступних вихідних у Харкові здолають «Динамо», то певно, що так.

— Яких висот у кар'єрі хотів би досягти?

— На першому місці для мене — командні здобутки. З «Шахтарем» хотілося б, наприклад, виграти Кубок Ліги чемпіонів. Коли граєш у цьому турнірі, то кожен матч — це іспит на профпридатність. Ми всі хочемо домогтися великих успіхів не тільки у внутрішніх турнірах, але й на європейському рівні в Лізі чемпіонів.

— А з яким би матчем у своєму футбольному житті, за щаблем важливості та ажіотажем, ти порівняв би майбутній двобій «Шахтаря» із «Зенітом» у Санкт-Петербурзі?

— Повірте, кожен поєдинок — це окрема історія. Будь-яка гра має велике значення і виділити якусь із них я не можу. У нас ще три зустрічі в групі і всі вони дуже важливі. Зустріч із «Зенітом» — перша у другому колі, але головне для нас не локальний успіх, а позитивне втілення цілої турнірної стратегії.

— Який фактор буде головним у досягненні позитивного результату в північній столиці Росії?

— На перший план вийде реалізація голевих моментів, які, напевно, будуть створюватися командами досить часто. Хто в цьому досягне успіху, той і залишить стадіон «Петровський» з високо піднятою головою. Сподіваюся, що Фортуна буде на боці «гірників».

— Спасибі за розмову, і — нехай вам таланить!