Юрий МОЖАРОВКИЙ: "Львовское кофе помогает снимать стресс"

   30-річний арбітр-дебютант Юрій Можаровський свій перший матч у вищій лізі відсудив у минулому турі чемпіонату країни. За гру «Дніпро» - «Кривбас» він отримав хорошу оцінку від делегата ФФУ та схвальні відгуки преси.

- Пане Юрію, а як ви самі розцінюєте власну роботу у дебютному вищоліговому поєдинку?
- Звичайно, дуже хвилювався перед грою. Шлях до вищої ліги був непростим, до цієї вершини я йшов із вісімнадцяти років. Сам матч виявився хорошим, і я вдячний командам за те, що вони саме грали в футбол, а не з’ясовували стосунки на полі.

- Чи могли ви ще бодай рік тому подумати, що сьогодні обслуговуватиме матчі за участю елітних вітчизняних клубів?
- Я готувався до цього, але рік тому навряд чи повірив би у таке. Коли ти працюєш у першій лізі, то вже повинен завтра бути готовим сягнути вищого рівня, і у тебе не повинні тремтіти коліна. Треба виходити на футбольне поле і робити свою справу. Я, до речі, дуже вдячний за довіру, яку мені надано керівниками нашого футболу, за наданий шанс проявити себе.

- Хто із арбітрів є для вас взірцем, а можливо − й кумиром?
- Вдячний долі, що народився у Львові. У цьому місті є у кого вчитися суддівській справі. Мій друг Андрій Шандор − арбітр від Бога. Дивився на нього, навіть у матчах аматорських команд, і вчився. Є в Україні й інші класні арбітри − Олег Орєхов, Віталій Годулян. Що ж стосується рефері світового масштабу, то особисто для мене номер один - це італієць Колліна, який, на жаль, за віком припинив активну суддівську діяльність.

- Як ви готувалися до дебютного матчу у Дніпропетровську? Вивчали особливості у грі команд та у поведінці футболістів?
- Дуже уважно дивився попередній поєдинок за участю дніпрян, який транслювався по телебаченню. Взагалі, за грою «Дніпра» приємно спостерігати − хороша команда, яка має власне обличчя. Недарма вони постійно грають у єврокубках.

- А за який іноземний клуб уболіваєте?
- За «Мілан» та «Реал» - грандів континентального футболу уболівав завжди, скільки себе пам’ятаю. В Україні мені, звичайно, миліші «Карпати», але по-перше офіційних матчів за участю львів’ян я не обслуговую, а по-друге, арбітр за будь-яких обставин повинен зберігати клубний нейтралітет.

- Як складався ваш життєвий шлях? Чому для себе обрали саме суддівство?
- Я грав на аматорському рівні, але вчасно зрозумів, що необхідних даних, аби досягти висот у футболі в якості гравця, не маю. Коли поступив у 1994 році до Львівського інституту фізкультури, мій зріст був 168 сантиметрів. Це вже пізніше я підріс, займався чи не усіма видами спорту. А після закінчення вузу, став працювати на кафедрі фізичного виховання Національного Університету імені Івана Франка. Займаюся зі студентами, а також веду секцію футболу серед дітей. Мій вітчим − В’ячеслав Чекас − відомий у минулому радянський арбітр, він і запропонував мені зайнятися суддівством. Я вдячний йому, а також двом іншим відомим арбітрам − Ярославу Грисьо та Михайлу Сидору, під керівництвом яких я проходив власні суддівські університети.

- Арбітр − робота непроста. Як долаєте стреси?
- Дуже допомагає львівська кава ( посміхається). Ну, а якщо серйозно, то по-справжньому відпочиваю я у колі сім’і. Кохана дружина мене завжди підтримує. Ціную друзів, з якими люблю вибиратися на природу, вдячний мамі за все, що для мене робить.

- Чого хотіли б досягти у суддівстві?
- Як казав відомий арбітр Ліпатов, кожен мріє судити чемпіонати світу. Я вважаю, що головне − ніколи не зупинятися на досягнутому, працювати над собою та прогресувати. Тоді, можливо, й стану арбітром ФІФА.