0
December 26, 2024 22:07:40
Ru En Ua Select theme Select window style Print preview
0
Михаил КОПОЛОВЕЦ: "Звали в "Черноморец, но выбрал "Карпаты" - Face 2 Face Betting
August 28 2007

Михаил КОПОЛОВЕЦ: "Звали в "Черноморец, но выбрал "Карпаты"

Ексклюзивне інтерв’ю з новачком „Карпат” Михайлом Кополовцем про Мальдіні-Чижевського, братовий бізнес та Васю Кобіна
Другий рік поспіль у літнє міжсезоння в складі „Карпат” з’являється моторний крайній хавбек, який перейшов у львівську команду з ужгородського „Закарпаття”. Рік тому „зелено-білих” підсилив універсальний солдат Василь Кобін, а цього літа – Михайло Кополовець. 23-річний хав з’являється на полі практично в кожному матчі, але наразі виходить лише на заміну. При цьому неозброєним оком помітно, що Кополовець активізує гру команди, додаючи гостроти у лінії атаки. На полі Михайло вирізняється гарним дриблінгом, швидкісною роботою з м’ячем та умінням вивести на ударну позицію когось з партнерів по команді.

- Михайле, як ти ставишся до того, що тренерський штаб „Карпат” випускає тебе лише на заміну?
- Абсолютно нормально. Це ж їхня прерогатива, кого ставити в стартовий склад, а кого залишати на лаві запасних. А від того, що виходжу лише на заміну, дискомфорту не відчуваю. По-перше, основний склад - це не лише 11 футболістів, які розпочинають гру зі стартових хвилин. По-друге, в „Карпатах” у лінії півзахисту доволі серйозна конкуренція, і пробитися в стартовий склад не так-то й просто. А по-третє, на заміну я виходжу регулярно, значить, тренери в мене вірять. Я і в „Закарпатті”, особливо, коли команду тренував Віктор Решко, частенько виходив на заміну, тому мені до такої ситуації не звикати. До того ж скажу відверто, тільки не вважайте мене надто нескромним, - ще коли грав за Ужгород, то зауважив: з моєю появою на полі гра нашої команди оживала і в ній ніби з’являлися нові імпульси. На мою думку, головне - не скільки часу ти проводиш на полі, а скільки користі приносиш команді.
- А чи міг би відіграти так само активно всі 90 хвилин матчу?
- На даний момент ні. Справа в тім, що я лише півтора місяця як повноцінно тренуюся в основі. А до того півроку пішло на лікування: спочатку операція, пізніше - відновлення та робота за індивідуальним планом з обмеженим навантаженням. Тому зараз я ще функціонально не готовий витримати високий темп гри. Боюся, що на останні хвилин 30 мене може не вистачити.
- Як тебе прийняли в „Карпатах”?
- Гарно. Адже в команді дуже багато молодих хлопців, з якими я швидко здружився. А найбільше спілкуюся з Васею Кобіним, Семом Годвіном, Льонею Ковєлем, Володею Федорівим та Ігорем Худоб’яком.
- У цьому списку Кополовця немає Аляксєя Сучкова…
- На перших порах ми ніби приглядалися один до одного і практично між собою не спілкувалися. Але поступово все налагодилося і нині між нами хороші стосунки. Щоправда, ми не друзі і вільний час разом не проводимо, але спілкуємося не лише на футбольні теми. А під час гри, звісно, щиро переживаємо один за одного. Та по-іншому й бути не може, адже ми граємо за одну команду. І такого, щоб Кополовець виграв, а Сучков програв, чи навпаки, бути не може. Так що все нормально.
- Хто тебе запросив у „Карпати”?
- Першим мені зателефонував Олександр Олексійович Іщенко і запитав, чи не хочу я спробувати свої сили в „Карпатах”. Було це ще минулого сезону. Я сказав, що не проти. Щоправда, мав запрошення і від „Чорноморця”, але обрав Львів. Чому? Важливим фактором було те, що в Одесу мене запрошували на оглядини, а Олександр Іщенко прямо сказав, що бачить мене у своїй команді. Звісно, зіграло свою роль і те, що з мого рідного Ужгорода до Львова значно ближче, ніж до Одеси. А ще в „Карпатах” на той час, коли мене запрошували,у грав мій товариш Вася Кобін, з яким ми знаємося і дружимо дуже давно, бо не один рік разом відіграли за „Закарпаття”. Я з ним порадився щодо свого майбутнього, і він порадив прийняти пропозицію „Карпат”.
- А залишитися в „Закарпатті” бажання не було? Тим паче, що ужгородська команда нинішнього року також повернулася у вищу лігу.
- Коли я одержав запрошення в „Карпати”, то питання про повернення „Закарпаття” у вищу лігу було ще відкритим. І ще. Я дуже люблю свою рідну команду, але при всій повазі до „Закарпаття”, „Карпати” – це зовсім інший рівень. Львівська команда має значно кращі умови і в неї значно більші амбіції. Так, зараз ми перебуваємо внизу турнірної таблиці, але це явище тимчасове, і перед „Карпатами” все одно стоять серйозні завдання. Натомість до «Закарпаття» одна вимога: зберегти прописку у вищій лізі.
- Як думаєш, вдасться її виконати?
- Звісно, що так. Перш за все, я вірю в тренерський хист головного тренера „Закарпаття” Петра Івановича Кушлика, який не лише добре знається на футболі, а й є ще класним психологом. До того ж у нього - чудовий асистент Володимир Шаран, якого, безумовно, добре пам’ятають і люблять у Львові. Серед гравців „Закарпаття” на особливу повагу заслуговує капітан команди, ще один екс-карпатівець Олександр Чижевський, який у свої 36 років демонструє чудову майстерність. Мені здається, що для нього у футболі секретів взагалі не існує.
- Стосунки з гравцями „Закарпаття” підтримуєш?
- Звичайно, причому практично з усіма виконавцями та тренерами. Двічі навіть їздив до Ужгорода на матчі „Закарпаття” – проти „Шахтаря” і „Таврії”. „Карпати” тоді грали на день раніше, тож я одразу після наших матчів їхав додому – і батьків провідав, і своїх колишніх партнерів підтримав. Також телефонував хлопцям після поразки від „Арсеналу” (0:7. – Авт.), заспокоював, казав, щоб не падали духом.
- Як до твого переїзду у Львів поставилися батьки?
- Батько сказав прямо, що це моє життя і я сам повинен приймати рішення. А от мама дуже хотіла, щоб я таки залишився у „Закарпатті” й нікуди не їхав з дому. Вона ще й зараз, коли телефонує, а робить це практично щодня, кожен раз питає, чи я не жалкую, що перейшов у „Карпати”.
- Яким є ставлення до футболу, та й до спорту загалом, у твоїй родині?
- Ви не повірите, але ніхто – ані мама, ані батько, ані старший брат Володя, якому 25 років (він займається бізнесом і живе з батьками) ніколи не лише не займався спортом, а навіть ним не цікавився. Батько і брат навіть по телевізору футбол раніше не дивилися.
- А як же ти, в такій абсолютно неспортивній сім’ї, став футболістом?
- Як це не парадоксально звучить, але до ужгородської СДЮШОР у семирічному віці мене привів батько. Чому він це зробив, сам пояснити не може. Але факт, що було саме так. Я ж скільки себе пам’ятаю, завжди любив футбол і жодним іншим видом спорту займатися ніколи навіть не хотів. Тим більше, що мій перший тренер Олександр Філіп – справжній фанат своєї справи і дуже цікаво проводив заняття. А в 17 років мене запросили в дубль „Закапаття”.
- На позиції лівого півзахисника граєш з дитинства?
- Так, ще в дитячій команді мене поставили на лівий фланг хавбеком. Щоправда, був період (тоді „Закарпаття” тренував Віктор Решко), коли я виходив на позиції лівого захисника. Зліва грав завжди – я ж шульга.
- Які враження на тебе справили львівські вболівальники?
- Як підтримують команду у Львові, мені подобається. В Ужгороді уболівальники менш віддані команді, та й загалом інтерес до футболу на порядок нижчий, ніж у Львові. Проте наразі „Карпати” грають не так, як від них очікують фани. Тому нам потрібно старатися зробити все, аби виправити ситуацію і не розчаровувати своїх прихильників.
- У Михайла Кополовця вже є у Львові персональні вболівальники?
- Наразі ще ні. Але сподіваюся, що на наступному домашньому матчі вони будуть: батьки і брат обіцяли, що на матч „Карпати” – „Закарпаття” обов’язково приїдуть.
- І за кого ж вони вболіватимуть?
- Звісно, що за „Карпати” - команду, в якій грає їхній син і брат.

© Voon Development Team 2000 - 2024 Contact us: info@voon.ru