Волынь думает о еврокубках

Интервью президента Волыни Василия Столяра.
– Довгий час не було практично ніяких новин про роботу Волині на трансферному ринку у міжсезоння. Ходили лише чутки про приїзд того чи іншого футболіста на перегляд у Волинь. Яке ж підсилення отримав клуб насправді?

– Склад команди практично не змінився. Нам нарешті вдалося викупити трансфери Максима Лісового та Олександра Піщура у луганської Зорі. Раніше у Луцьку вони були на правах оренди, тепер обоє підписали трирічні контракти з Волинню. Нормальне підсилення отримала захисна лінія команди. Її поповнили Павло Циркуненко з Київщини, Антон Шендрік з Криму та вихованець львівського футболу Богдан Карковський. Окрім того, ми взяли в оренду трьох футболістів з Металіста: захисника Олексія Кривошеєва, півзахисника Сергія Костюка та форварда Сергія Давидова. Ще двоє харків’ян – Тарас Кіктьов і Роман Світличний – нам не підійшли. На усіх трьох зборах з командою був і 18-річний форвард молодіжної збірної Чорногорії Петар Вукотіч. На жаль, у цього хлопця чомусь з’явилася зіркова хвороба, тож довелося з ним розпрощатися. Так само, як і з двома гравцями маріупольського Іллічівця – захисником Леонідом Бояринцевим та нападаючим Русланом Івашком, які не належно ставились до тренувального процесу.

– Євген Хачериді ще гравець Волині?

– Ні. Він уже підписав угоду з київським Динамо і залишиться у Києві. Шкода, звичайно, що Євген пішов, але нічого не вдієш. Ми не виганяємо талантів зі своєї команди. Євген сам прийняв таке рішення, і тримати його ми не мали права. Також ми відзаявили кількох молодих футболістів, у яких припинився професійний ріст, а молодого нападаючого Петра Сокола віддали в оренду у тернопільську Ниву.

– Раніше дитяча футбольна школа клубу давала по кілька непоганих футболістів щороку. Зараз складається враження, що механізм зміни поколінь почав пробуксовувати...

– Навпаки, наші хлопці минулого року проявили себе як ніколи. Волинь виграла юнацьку спартакіаду України з футболу. На 95 відсотків збірна області складалася з вихованців нашої ДЮФК. Талановитих хлопців є чимало. Ті ж Євген Павлов та Павло Циркуненко. Це гравці рівня юнацької збірної. Є ще Власко, Марковець. Але ми, навчені гірким досвідом, не спішимо віддавати своїх вихованців у різні збірні. Там їх псують. Прикро згадувати епізод з Павлом Рибковським. Він вирішив утекти від нас: написав заяву у клуб про те, що хоче завершити кар’єру футболіста, а сам потайки об’їздив кілька десятків клубів СНД, пропонуючи свої послуги. Щось схоже було і з Сергієм Чапком, який застряг у дублі донецького Металурга. А чому так відбувається? Тому що хлопцям зі скромних команд колеги по збірних задурманюють голови високими заробітками.

– Напевно, найголовніше питання, відповідь на котре хотіли б почути вболівальники – які завдання вирішуватиме команда у другому колі нинішньої першості?

– Будемо намагатися грати на перемогу з кожним суперником. Оскільки Волинь – серйозний подразник практично для всіх команд, потрібно завжди бути готовими до важкого протистояння. Окрім того, продовжуватимемо курс на виховання молоді. А про конкретні завдання говорити зараз просто неможливо. В першу чергу тому, що досі не вдається порозумітися з місцевою владою. Луцький міський голова Богдан Шиба хоче забрати у нас стадіон. Ніяк не можемо знайти спільної мови й з головою Волинської обласної ради Анатолієм Грицюком. Можливо, для когось це буде новина, та футбол – це лише один з напрямків діяльності спортивного клубу Волинь. Також у ньому є важкоатлети і баскетбольна команда. Підтримуємо й інвалідний спорт. Інколи нам самим потрібна допомога, але якщо її немає, то хотілося б, аби просто не заважали працювати.

– А що можете сказати про більш віддалені перспективи команди?

– Як і будь-який нормальний клуб, ми думаємо про єврокубкові перспективи. Десь через три роки будемо говорити про це досить серйозно. Якщо не думати про високі досягнення, то взагалі немає сенсу займатись спортом. Але я і мої колеги розуміємо, що для досягнення результату потрібно спочатку створити нормальну інфраструктуру. В Україні є команди, які зараз розплачуються за неправильний шлях розвитку, а ми вчимося на їхніх помилках. Намагаємося перейти до більш прогресивних форм організації футбольного господарства.

– Як ставитесь до створення Прем’єр-ліги в Україні і чи буде луцький клуб відповідати вимогам новоствореної структури?

– У першу чергу нам потрібно добудувати стадіон і тренувальну базу. Професійний клуб уявити без цього, погодьтеся, важко. Наша база розташована в селі Прилуцьке Ківерцівського району. Вона належить дитячо-юнацькій футбольній школі. До речі, на землю під цю базу сільська рада встановила максимально можливу ставку оренди – 10 відсотків від вартості землі. Таке враження, що нас сплутали з промисловим підприємством.

В цілому Прем’єр-лігу рано оцінювати. Офіційно організація не оприлюднила свій статут. Але позитив має бути точно. Спочатку клуби робитимуть внески, аби ця організація запрацювала. А з часом Прем’єр-ліга почне заробляти гроші і віддавати їх командам. Так роблять у багатьох країнах Європи. Та що далеко ходити. У Росії минулорічний призовий фонд Прем’єр-ліги склав 45 мільйонів доларів США. У новому сезоні його планують збільшити до 90-100 мільйонів, а ще через рік – до 150-200. Всі без винятку клуби отримують бонуси відповідно до зайнятого місця. В Росії зникають договірні матчі. Бо, наприклад, різниця у сумі бонусів між десятим і дванадцятим місцем становить мільйон-два доларів!

– І наостанок, користуючись нагодою, хотілося б почути Вашу думку як фахівця футбольної справи, стосовно можливостей Волині долучитися до організації Євро-2012.

– Тут провідну роль має відігравати місцева влада. А вона навіть не демонструє бажання. Досі ні керівництво обласної, ні міської ради не зібрало з цього приводу фахівців і не вислухало жодної пропозиції. Зверніть увагу, у Львова зараз виникли проблеми з організаційними питаннями, і тут як тут з’явилася Одеса. Хоча чим гірший Луцьк? У нас є все для подачі заявки: кілька потужних бізнес-структур, які за умови взаємовигідної співпраці з місцевою владою могли б інвестувати у цей проект нормальні кошти, вигідне розташування, земля і аеропорт, котрий за своїм потенціалом перевершує львівський. З’явилися б нові спортивні споруди, які б після Євро-2012 залишилися тут назавжди. Та це нікому не потрібно. Ми щорічно виділяємо величезні суми на лікарні, пігулки і санаторії. А може, доцільніше було б думати про профілактику? Вона якраз полягає у здоровому способі життя і занятті спортом.