Володимир Танчик, перший збірник "Княжої" - Футбол Прогноз 4 ноября 2008
Володимир Танчик, перший збірник "Княжої"Володимир Танчик став яскравим відкриттям цього футбольного року. Липневий матч у Черкасах виявився для нього першим у друголіговій «Княжій-2». А вже на початку вересня він дебютував і в першій національній лізі. Вийшовши на заміну наприкінці переможної зустрічі княжичів з волинцями, хлопець виправдав довіру тренерів і дуже швидко став загальним улюбленцем. — Склалося враження, що в Щасливому тобі взагалі затишно. Ти й народився в цьому пристоличному селищі? — Ні, в Черкасах. Але в Щасливому я вже чотири роки, і мені тут насправді дуже добре. Чарівна природа нагадує рідний край, а я понад усе люблю відпочивати в лісі чи біля річки або ставу. — А як опинився в Щасливому? — Приїхав сюди вивчати футбол. Друг сказав, що це найкраща школа в Центральній Україні. Не довго думаючи, зібрав речі й вирушив до Щасливого. Батькам про все розповів уже пізніше. — Не сварили батьки? — А вони привчали мене до самостійності змалку. Мій батько, до речі, також був спортсменом — класним боксером, який досяг непоганих результатів на рингу. — Здогадуюся, що саме він і став ініціатором твого спортивного вибору в житті. Чи не так? — Звичайно, він. Не знаю достеменно, чому не склалося з його улюбленим боксом, однак до футбольної секції я потрапив уже семирічним. Заняття в черкаському «Зеніті» були платними, батьки щомісяця віддавали за мене по сорок гривень, а найпершим моїм тренером став Геннадій Усенко. Наша команда вигравала міські та обласні дитячі турніри, тому й згадати насправді є і кого, і що. — А хто опікувався тобою в Щасливому? — Тренер Олександр Косовець та Ірина Левченко. Мешкав я в гуртожитку, подружив з місцевими ровесниками. Словом, прижився легко й невимушено, став своїм доволі швидко. Скажу відверто: про те, що перебрався сюди з Черкас, анікрихти не шкодую. Бо саме тут я став і футболістом, і конче потрібного життєвого досвіду набув. — Хто твої найближчі друзі? — Грицай, Сікорський, Жук, Бовкун… А взагалі, товаришую з усіма хлопцями 1991 року народження. Відпочиваємо, як правило, разом. Хоча знаходжу й час, аби фільм цікавий переглянути, книжку прочитати, поблукати в інтернет-мережі, тим паче, що й власний ноутбук маю… А от коханої дівчини ще не знайшов. Та й, чесно кажучи, цим особливо не переймаюся, бо розумію, що спочатку потрібно самоутвердитися в житті. — Який футбол тобі довподоби? — Швидкісний і комбінаційний. Це взагалі моя стихія: на швидкості обійти опікуна і здійснити передачу партнерові під удар або самому вискочити на вогневий рубіж. Саме цього вимагає від мене й клубний тренер Віталій Левченко. Віталій Григорович, як і старші одноклубники, допомагають фаховими порадами. Для мене вони й справді безцінні. Взагалі, в «Княжій» мені все довподоби, я відчуваю себе частинкою колективу і живу його радощами та печалями повною мірою. — Маєш взірець для наслідування? — Мессі! Він і справді футбольний геній: зовсім юний, а вже загальновизнаний майстер. Дуже подобаються «Манчестер Юнайтед» і «Барселона», а в Україні — «Динамо». Зізнаюся, що й вболіваю виключно за киян. Тому й особливо приємно, що команда нині грає і результативно, і видовищно. — Твої найкращі футбольні враження з останнього часу? — Навесні в складі збірної Київської області виграв зональний турнір Спартакіади школярів України і отримав приз найкращого гравця. Восени в Івано-Франківську «Княжа» перемогла «Прикарпаття», а я зробив результативну передачу Морозову. Нарешті, наприкінці жовтня зіграв у гостьовому спарингу з юнаками Швейцарії за збірну країни під проводом Анатолія Бузника. — Це не перший твій виклик до юнацької збірної? — Ні, бо ще минулого року дебютував у ній на Меморіалі Віктора Банникова. Зіграв кілька матчів, навіть голом устиг відзначитися. Хоча постійного місця в команді ще не маю, працювати під керівництвом Бузника насправді приємно. Анатолій Іванович і тренер чудовий, і людина товариська, комунікабельна та справедлива. Кожний день, проведений в таборі збірної країни, — найкраща школа для мене. — Чого прагнеш досягти у футболі? | |