Юрій Кіндзерський: "Спорт і політика – це речі несумісні"

Юрій Іванович розповів про футбол, політику та дещо інше (частина друга – завершальна)

- Як поєднуються спорт і політика у Вашій свідомості?

- Спорт і політика – це речі несумісні. Недаремно всі регламентні документи УЄФА і ФІФА говорять про це. Отож, як і конкретно футбол, так і спорт загалом, мають бути аполітичними. Політика – це одна річ, а спорт – зовсім інша, він має окремо працювати на імідж держави. Кожен з нас, гадаю, підтвердить той факт, що за часи Незалежності політики зробили значно менше для підняття іміджу України, ніж спортсмени – чи то футболісти, боксери, чи плавці або інші майстри, які посідають на міжнародних аренах перші місця і тим самим прославляють українську націю на цілий світ. А коли починають говорити про досягнення політиків, називати скандальні факти наприклад тотальної корупції, Україна, на жаль, одразу ж опиняється у нижніх рядках.

- Чим Вам близька ідеологія «Нашої України»? Що вплинуло на рішення балотуватися до Львівської обласної ради?

- Оскільки я не є членом жодної з партій і йду на вибори по мажоритарному округу, то про ідеологію жодної партії не хотів би сьогодні говорити. Рішення балотуватися в депутати визріло під впливом контактів з рядовими громадянами Львівщини, які спонукали мене усе-таки йти в політику, бо, як гласить відома крилата фраза, – коли ти не цікавишся політикою, то рано чи пізно політика зацікавиться тобою.

- Де бачите своє місце серед депутатського корпусу у разі перемоги на виборах? На що, насамперед, мали б витрачати свої зусилля депутати обласних рад? Що головне, на Вашу думку, у депутатській діяльності, коли йдеться про рівень місцевих рад?

- Як професійний юрист, фінансист і економіст – як Бог дасть і виборці довірять – маю намір орієнтуватись на юриспруденцію і фінанси і працювати задля львівського спорту. Депутати обласних рад мали б насамперед затрачати свої зусилля на розробку чітких і зрозумілих програм, насамперед у соціальній сфері. І, звісна річ, контролювати виконавчу владу, бо ця ділянка депутатської діяльності, на мою думку, запущена – ця робота народним обранцям слабо вдається.

- З якою особистою програмою Ви йдете до виборців, сподіваючись здобути їхню прихильність? Як у ній відображена проблематика «Євро-2012», подальшого розвитку спорту і, зокрема, футболу на наших теренах?

- Поки що мені вдається привертати увагу суспільства до розвитку футболу, спорту загалом. Я вважаю це дуже важливим напрямком, бо йдеться про здоров’я. А здорова людина має зазвичай і здоровий дух. В умовах, коли наступає наркоманія, алкоголізм (і, на лихо, уже й дитячий), фізкультура і спорт можуть витягнути нашу молодь з цього баговиння. А що стосується проблематики «Євро-2012» у моїй програмі, то скажу відверто – згадана проблематика є програмою цілої держави. Звичайно, на Львівщину надійде велика кількість державних інвестицій, відремонтують дороги і таке інше, але сказати як це вплине на підвищення життєвого рівня рядового громадянина я, на жаль, зараз не можу і особисто в це не вірю. Хоча стадіон «Сокіл» і є об’єктом, який бере участь у підготовці до Євро, складається враження, що якби його треба було просто віддати дітям Львова, ніхто й нічого тут не зробив би.

- Яким чином Ви могли б порадити поліпшити державну політику у спортивній галузі в Україні? Чи є у Вас «заповітна мрія» щодо цього?

- Гадаю, слід детально проаналізувати наші потреби і спроможності у розвитку спортивної галузі, і я охоче візьмуся за справу, особливо що стосується Старосамбірського району. Ми створимо скоріше за все спеціальний фонд для підтримки спортсменів та спортивних об’єктів як на Львівщині, так і безпосередньо в регіоні, звідки я обираюсь.

На моє глибоке переконання, усі видатки на фінансування спортивної галузі мають бути закладені в державному бюджеті. Це – питання номер один, а номер два – створити відповідні сприятливі умови для бізнесу, приміром для тих, хто будує спортивні об’єкти, утримує спорт чи проводить благодійну діяльність. Тут – найбільша проблема, бо реально залучити «просто так» бізнес до підтримки спорту, на жаль, складно. Лише люди, які спроможні інтелектуально усвідомити, що фізкультура і спорт – це здоров’я, докладають зусиль, аби підтримати спортивну галузь. У Євросоюзі 70 відсотків коштів, які інвестор вкладає у спорудження спортивних об’єктів, повертаються інвестору.

А мрія? Усе-таки підготувати і реалізувати у парламенті законопроект, який поставив би спорт у найбільші пріоритети. Не з труби, яка йде з Росії в Європу, треба починати, а зі здоров’я нації, фізкультуру і спорт ставити на найвищий щабель.

- Розкажіть – наскільки це дозволяє Ваш характер – що Ви за людина: про світогляд, звички, улюблене чтиво, кумирів і пріоритети, хобі, ставлення до релігії, жінок, автомобілів, тварин, ЖЕКів, спортивних шкіл, фізичних навантажень у звичайних школах, різноманітних дієт, кулінарії, екологічних проблем регіону, моди на здоровий спосіб життя тощо…

- Не люблю дуже розповідати про себе, але коли вже постала така необхідність… Звички? Шкідливих звичок не маю. Улюблене чтиво – я довго думав над цим і дійшов висновку: читання казок – це те, що, незважаючи на вік, викликає в мене найбільше задоволення. Я звідтам поглинаю величезну кількість цікавої і повчальної інформації, бо казки, виявляється, як добре помислити, то не зовсім казки. Тут закладені українська душа, українська культура, менталітет нашого народу, правила поведінки людини в суспільстві. Це стосується й казок усіх народів світу.

Кумирів у мене немає, я християнин, і для мене єдиний кумир – це Бог. До всіх релігій ставлюся з повагою, якщо у центрі їхніх вчень перебувають Бог і людські цінності. Кожен має право на свій вибір, але в жодному разі твоя релігія не має шкодити сусідові. Пріоритети – у житті завжди треба залишатися людиною, ким би ми не були, у якій би партії не перебували і які б посади не займали. Усі вчинки треба переплавляти у світлі людських цінностей.

Футбол для мене не лише стаття видатків, але й великою мірою хобі, я також пристрастився до гірських лиж і часто буваю в Буковелі. А навчився кататися на простих лижах у наших Карпатах.

До жінок ставлюся дуже добре, ціную їх, бо для мене жінка – це насамперед мати, а відтак жінка уособлює ту частину людства, без якої ми жити не можемо. Автомобіль для мене є засобом пересування, атрибутом безпеки (ця обставина диктує відповідну ціну). Коли був учнем у школі, не міг мріяти навіть про «Жигулі», бо бачив, що лише великі начальники і радянські авторитети можуть на «Жигулях» кататися, але усе в житті змінилося.

Люблю всіх тварин, бо вони створіння Божі і Природи. Вважаю, що вони всі потрібні, але найбільше люблю вівчарок та коней.

До ЖЕКів ставлюся, звісно, «дуже добре» в лапках (сміється). Це, напевне, ті структури, які переживуть віки. Наші внуки вже не знають, хто такий «дєдушка Лєнін», але що таке ЖЕКи – зважаючи на те, як їх оберігає перша, друга, третя і п’ята наші влади – знатимуть ще багато майбутніх поколінь. Це незбагненний феномен – доки сам себе не з’їсть, люди, видно, з ним не впораються.

Я за всебічний розвиток спортивних шкіл, бо без них неможливо виплекати професійних спортсменів; чим більше таких шкіл, тим вищий шанс у нашої держави прославитися у світі через професійний спорт. Фізичні навантаження у середніх школах – це уже велика проблема, зважаючи на найостанніші тенденції. Складається таке враження, що Міністерство освіти і науки хоче перетворити нас на повних інвалідів, особливо в умовах панування Інтернету, коли діти гадають, що натискати на клавіші, граючи в ігри, – це спорт. Насправді достатні фізичні навантаження у школах, які були до 1991 року, робили молодь сильнішою і здоровішою. Тепер же – досить статися одній НП на уроці фізкультури – одразу забороняють фізичні навантаження для мільйонів школярів.

Щодо дієт. Це дуже хороший «бізнес»: хто хоче швидко заробити на людських слабостях, слід узятися за дієти, от лише при цьому можна легко зашкодити тим, хто ці дієти споживає. Дуже люблю щось смачненьке, зважаючи на те, як чудово готують моя мама, дружина або сестра, як і всі господині у нас на Львівщині. Провести час у товаристві друзів та ще й поласувати різними смаколиками – що може бути кращим! До чарки при цьому бажано не дуже прикладатися.

У нашому краї багато екологічних проблем. Скажімо, періодичні повені на річках, після яких нарід довго не може оговтатись, а окремі люди стають багатшими. Але найбільша проблема – у наших головах, наших мізках. Звідси треба починати. Тоді і з’явиться розуміння того, як поводитись у побуті, у лісі, на водоймах, як утилізувати відходи, де і скільки будувати сміттєпереробних заводів (питання ефективної влади). А мода на здоровий спосіб життя не конче потрібна – треба займатися фізкультурою і спортом, допомагати людям, любити, прощати та просто жити.