Антон Ситников: "Ми прагнемо довести, що є не лише молодими, а й перспективними"

Найкращий гравець Меморіалу Олега Макарова, футболіст Національної юнацької Збірної України, розповів про те, як він розпочинав свою спортивну кар’єру й про те чого прагне досягти далі

- Антоне, усіх вболівальників цікавить питання, чи було ж насправді пенальті в фінальній грі Меморіалу, що ж трапилось у штрафному майданчику? Арбітр справедливо вказав на 11-ти метрову позначку?

- Відбулось наступне: наш захисник програв у відборі м’яча, крайні оборонці не підстрахували й прийшлось діяти мені. Можливо трішки запізно вийшов із воріт, зіткнувся корпус в корпус з нападником «Путрівки».

- Так пенальті було?

- Напевно, що більше так, аніж ні. Хоча це було ігровим зіткненням.

- Хоч ніхто не травмувався?

- Суперник ні, а ось мені допомогу надали, була гематома на нозі, яка потім ще декілька днів турбувала.

- Після закінчення цього турніру, організатори змагань нагородили тебе спеціальним призом Сім’ї Макарова. Що він собою являє, цей подарунок?

- Це – звичайний кубок у формі гравця-футболіста. Мені приємно, що отримав цю відзнаку. Після фінального матчу, воротаря «Путрівки» нагородили званням найкращого голкіпера цьогорічного турніру, а мене – спеціальним призом, який вручається найкращому гравцеві Меморіалу. Також у подарунок отримав книгу «Вратарь», яку свого часу видав сам Олег Олександрович Макаров у 1962 році. У цій книзі він розповів про свій шлях у великий спорт. Я залюбки вже перечитав її.

- У якому матчі гра у воротах далась найважче?

- У групі нам випало грати з менш іменитими суперниками, до того ж були команди, де грали молодші за нас виконавці, тому в групі було дещо легше. А ось найважче далась фінальна гра, найперше з огляду на те, що це був фінал і ми дуже хотіли перемогти. Протягом першого тайму, який я відіграв, мені часто доводилось підстраховувати партнерів, підсказувати їм.

- Як загалом для Тебе пройшли перші навчально-тренувальні збори? Підтягнув свої фізичні кондиції?

- Отримав велике задоволення, надто сильних навантажень не було, оскільки тренування ми поєднували з контрольними іграми. Тренер воротарів Юрій Миколайович Овчаров дуже грамотно побудував заняття. Коли я грав лише один тайм у матчі, то допрацьовував уже після гри в індивідуальних вправах. Загалом всього було в міру, а більш потужніших навантажень очікую вже від другого етапу навчально-тренувальних зборів.

- А чим Ти займався у вільний від роботи час на зборах. Можливо входив у «велику вісімку» й підкорював комп’ютерні ігри разом із Танчиком і компанією?

- (Сміється) Ні, хоча й це полюбляю, але граю переважно дома із своїм товаришем Славою. А на зборах у вільний час переглядав художні фільми, новинки 2010-го року, бо ходити в кінотеатри не вистачає часу.

- Який останній фільм дивився?

- «Ялинки».

- Цей традиційний зимовий турнір присвячено легендарному воротарю. А чому Ти вирішив стати саме голкіпером?

- Узяв приклад з власного батька. Він був воротарем, грав на любительському рівні, проте коли він тренувався й виступав, я завжди уважно за цим спостерігав і мені хотілось повторювати геть усе що робить він. Хоча я не завжди був голкіпером. Починав у воротах, згодом один рік грав центрального захисника, й потім знову повернувся у рідну стихію.

- Кольори яких команд ти захищав, допоки не перейшов у Футбольний клуб «Львів»?

- Почав я свою спортивну історію в місті Дніпрорудне Запорізької області, де власне, я й народився. Згодом перейшов у дитячу школу запорізького «Металурга». Звідти мене запросили в академію київського «Динамо». Потім були ЦСКА Київ і «Верес» Рівне. Коли ж мені запропонували попробувати свої сили в ФК «Львів» я без роздумів погодився, без краплі сумніву й дуже радий, що граю в цій чудовій команді.

- На скільки я пригадую, то свого часу тобі приходилось грати й проти «Львова», зокрема, це було в матчі молодіжних команд «Львова» й київського «Динамо» на стадіоні «Сокіл» у Львові, так?

- Саме так. Я дуже добре пам’ятаю цю гру. Мені в тій грі вперше довірили місце в стартовому складі. Зустріч тоді завершилась з рахунком 1-1.

- А хто і як забив тобі гола.

- Це був Чепурненко (сміється), пам’ятаю це наче вчора. Львів’яни здобули право виконати штрафний удар приблизно з лінії карного майданчику. Якщо я не помиляюсь, пробивав лівою ногою Білий, я м’яч відбив, але невдало, не зумів його зафіксувати й він відлетів геть, а тут налетів Чепурненко й зрівняв рахунок у грі.

- З ким із партнерів у Тебе склались найбільш приязні відносини?

- Загалом, зі всіма. З Сашею Мусієнком дуже добре ладимо, весь воротарський колектив у нас чудовий. Товаришую з Чепурненком, Козаком, Танчиком, особливо довго знаюсь із Ромою Мачуленком, товаришуємо з ним ще з тих часів, коли разом виступали за ЦСКА.

- Ти з кимось зустрічаєшся? З ким живеш?

- Мешкаю з батьками та дев’ятирічною сестричкою Софією, вона рівно на десять років молодша за мене. Я – холостяк, але вже так хочеться постійних і справжніх відносин…

- Як зустрів Новий Рік і Різдво?

- Новий рік зустрів разом із друзями за містом на дачі посеред лісу, а ось Різдво – з температурою й вдома, проте друзі мене не залишили й цього разу, поприїздили до мене в гості. До речі, видужав я буквально в переддень старту Меморіалу Макарова.

- Чого Ти очікуєш від весняно-літньої частини змагань цього сезону?

- Надіюсь завоювати місце в основному складі. Команда у нас молода, у всіх футболістів багато амбіцій. Ми прагнемо довести, що є не лише молодими, а й перспективними, що ми чогось варті. Розумію, що вибороти путівку в Прем’єр лігу буде дуже важко, але націлююсь лише на це.