Анатолій Заяєв: "У футболі, як у житті: не побудуєш будинок, не зможеш спати"

Не щодня випадає можливість перевірити сили в спарингу з топ-командою. Тому матч з Італією чекав з великим нетерпінням. Але, на жаль, задоволення не отримав.

Не можу зрозуміти, чого хочуть тренер і футболісти. Стараються, тут не заперечиш. Про патріотизм також говорити зайве - ми всі діти цієї країни. Тиждень готувалися. Так треба вийти і віддати на полі усе, що є і чого немає. З такими суперниками необхідно грати дуже сильно, з позамежною самовіддачею. З відповідним ставленням до матчу підійшли далеко не всі.

Зверніть увагу на один нюанс. У футболіста не завжди все виходить, хоча на такому високому рівні помилки мають зводитися до мінімуму. Але навіть якщо не вийшла передача або удар, не потрібно махати руками, злитися на себе. Така поведінка, по-перше, негативно впливає на партнерів. По-друге, втрачаються секунди. У сучасному футболі - це дуже багато. Поки ти сперечаєшся сам з собою, суперник вже атакує. Команда захищається без тебе, в меншості.

Не чекав, що Алієва випустять в такому важливому матчі. Якщо я не побудував будинок, то не можу в нім спати. Він не готовий. Звідси і обурення в нього, зайва нервозність. А з такими командами потрібна стриманість, суворість.

У збірній кожен має вміти «взятии» ворота суперника. І відстояти свої. Згадайте, як нам забивався другий гол. Ракицький побіг уперед рятувати гру, замість нього залишився Степаненко. Виявилось, що навичок гри в обороні у нього недостатньо. Нападаючий зміг втекти і віддати гольову передачу. Тепер схожий момент, але біля воріт Італії. Передача на Девича ще не пішла, а захисник вже «прочитав» момент, зробив крок уперед, і гол забивали з положення «поза грою». Як мовиться, відчуйте різницю.

Я вже писав, що треба починати відбирати м'яч в чужому штрафному. Не знаю, чи здатна на це наша команда. Не бачив. Швидкості бракує. Італійці легко перекривали усі зони. Тому що хитрощів не було. Як у баскетболі. Показав ліворуч, віддав праворуч, пробив, нестандартно загострив. Закид низом у зону, пас транзитом - і знайдеться вільний простір. А у нас одна безвихідь. Селезньов ніяк не міг зачепитися за м'яч. Тому що не готує зону для прийому. Нападаючий повинен так приймати м'яч, щоб встигнути пробити по воротах.

Йому такої можливості не дали, а сам він не знайшов. Зате знайшов Россі. Біг в штрафний разом з нашим захисником, але відскочив, звільнився і без зусиль забив. У нас також в чужій штрафній має бути хтось вільний.

Давно так багато не атакували. Але не було видно, що заб'ємо. Розрізаючих передач бракувало. В один дотик. Рішення важко даються. Гравці довго думають, що робитимуть в наступному епізоді. Перетримуємо м'яч. І не треба паніки. Поступаємося одним м'ячем, буває таке. А побігли вперед, отримали другий і шансів на спасіння не залишилося. Потрібно тактично грамотніше діяти.

Футбол - це головне в житті гравця. Шукати таких треба, готувати. Як готують президентів. У Марокко, наприклад. З трьох років виховують. У вісім - хлопчисько вже капітан, в тринадцять - полковник. Його усе життя вчать тому, як якісно виконувати свою роботу. А якщо до цього додати ще і натхнення, яке властиво в клубах «Шахтар» і «Динамо», то можна розраховувати на успіх.

До речі, після гри з Італією мені наснився сон. Бачив фінал Євро-2012 на «Олімпійському». Зустрічалися Україна і Польща. Ми – виграли!