Ігор Мельник: "Хочемо завжди відчувати плече вболівальників"

Нападник Галицьких Левів двічі вийшов сам на сам із воротарем «Ниви» і кожного разу вдало розпорядився м’ячем

- Ми налаштовувались тільки на перемогу, іншого результату не очікували. Давно вже не вигравали й не могли забити гол, навіть коли забивали, нам не зараховували (посміхається), ось. У попередніх матчах суєта була попереду й відсутня впевненість, не знаю чому. Але останній поєдинок довів, що ми вміємо грати у футбол, у хороший футбол і нам до снаги забивати красиві голи.

- Перед початком другого тайму ти щось жваво обговорював із арбітром зустрічі, ви обидва жестикулювали, якщо це не секрет, про що ви розмовляли?

- Суддя казав, щоб ми менше викрикували і, на його думку, симулювали. А ми йому відповідали, що такого не робимо й це були ігрові епізоди. Також він просив, аби ми вели себе коректно по відношенню до нього.

- Згадай той момент, коли ти забив гол.

- Володя Танчик обікрав захисника, не знаю про що думав у той момент гравець «Ниви». Далі пам’ятаю, що передімною залишався ще один суперник і м’яч летів до нього, але я круглого перехопив і без зупинки обіграв оборонця, пробігши повз м’яч і спіймавши його на протиході, вийшов один в один.

- Ти вагався, опинившись віч на віч із кіпером вінничан чи вже знав куди битимеш?

- Завдання було не зблизитись із ним, як говорять, саме більше голів голкіпери пропускають поміж ніг, тому я так і зробив, пробив і попав між ногами.

- Тобто, можна сказати, що ти повів себе холоднокровно.

- Можна й так говорити.

- А як ти гольову передачу Євгенію Чепурненку віддавав?

- Ну, там знову вийшло так, що обікрав захисника, виходив один в один і…в мене така сама ситуація була в грі проти «Закарпаття», я тоді не віддав передачу й сам не відзначився, цього ж разу побачив Женю, що стояв сам і просто покотив йому, так він і оформив дубль.

- Які відчуття тебе наповнювали, коли вже на 5-ть хв. ти забив другий гол у ворота гостей?

- Я ще за «Львів» не забивав, дуже хороші відчуття, це перший гол за команду рідного міста, в якому я починав грати футбол і зараз, чотири роки поїздивши, повернувся.

- А де ти мандрував чотири роки?

- Ну, три роки був у Криму й один - в «Олександрії».

- З трибун виглядало, що гравці в білих футболках діяли достатньо жорстко, що скажеш?

- Ми грали значно швидше, вони за нами не встигали, можна сказати, були дуже неповороткими, їм доводилося лише ціною фолу нас зупиняти.

- Чи було в тебе якесь відчуття перед грою, можливо щось приснилося?

- Та нічого в снах не бачив, просто вперше у домашній грі вийшов у стартовому складі. Завдання було допомогти команді здобути позитивного результату, тобто перемогти, я думаю, що впорався з цією місією разом із командою.

- Як загалом ти можеш охарактеризувати «Ниву», як команду?

- У них дуже високорослі футболісти й надзвичайно повільні. Вони гадали, що за рахунок своїх антропометричних даних і довгих передач нас обіграють, але ми старались вигравати й верхову боротьбу, якщо ж не виходило то відразу підбирали м’ячі низом і, таким чином, контролювали гру.

- Як святкував День Міста 9-го травня?

- Найперше хочу привітати усіх львів’ян з Днем Міста, ця перемога присвячується їм, щоб вони приходили, вболівали за рідну команду, підтримували її завжди в тяжких ситуаціях і в радісний час, аби завше вони були поруч, хочемо постійно відчувати їхнє плече. На вихідних їздив до дому, до батьків.

- А куди саме?

- Кам’янка-Бузький р-н, село Чистині.