Петро Димінський: "Родзинка "Карпат" — це патріотизм"

На Львівщину Петро Димінський приїхав, закінчивши Криворізький гірничий інститут, і за десять років у Червонограді пройшов шлях від майстра до директора шахти. У перші роки незалежності він започаткував власну справу — створив кілька успішних фірм, що дозволило йому налагодити втрачені після розпаду Радянського Союзу економічні зв’язки з сусідніми країнами. Петро Димінський — заможна, прагматична людина, яка має бажання жити в заможній Україні. Вважає, що кожен мусить приносити користь для суспільства у тих сферах, де є фахівцем. Його життя — футбольний клуб «Карпати». Вже понад десять років він опікується львівською командою. У середині 1970-х років виступав за команду «Кривбас» (Кривий Ріг). Мріє створити команду європейського зразка на базі вихованців галицького футболу.

Почесного президента ФК «Карпати» шанують за професійний підхід до справи, за вміння тримати слово, ставити й виконувати дуже складні завдання та дбати про людей. Упродовж останнього десятиліття він відчутно впливає на політичну та економічну ситуацію в Галичині. Був народним депутатом України четвертого скликання. На відміну від інших політиків, завжди відзначався відкритістю та рішучістю, що багато кому не подобалося і не подобається.

Петро Димінський підтримував демократичні партії Галичини, він український патріот — не на мітингах, а в конкретних справах.

— Кожна гра «Карпат» для галичан — це свято. Цей клуб на злеті. Як вдалося створити патріотичну команду?

— Футбольна команда «Карпати» для нашого регіону, для галичан, для усіх нас — це уособлення патріотизму до своєї землі, невід’ємна складова позитивного іміджу краю, його візитна картка. Я це добре усвідомлюю і поділяю таке сприйняття нашого футбольного клубу.

Для мене «Карпати» — це один із пріоритетів мого життя. Створити патріотичну команду далеко не просто, це дуже складне завдання. Довелося пережити багато розчарувань. Пригадуєте, як «Карпатам» довелося залишити вищу лігу? Це був непростий період, почули багато неприємного, але були й щирі слова підтримки. До таких невдач слід підходити без зайвої істерики, по-філософськи. Знаєте, легкі перемоги розслабляють. Часом потрібні й поразки — вони загартовують, виховують волю до перемоги. І «Карпатам» треба було цей шлях пройти.

Щоб чогось досягти, в кожну справу треба вкладати частину душі. Тоді те, що ти робиш, принесе результати. Родзинка «Карпат» — це патріотизм. Наша футбольна молодь виховується у патріотичному дусі з дитячої юнацької школи й до першої команди.

Мушу також наголосити, що «Карпати» пишаються своїми вболівальниками. Це патріоти, які ніколи не зраджують команду. Це наш моральний стимул, наш тил. Наші перемоги — це і їхні перемоги. Загалом кажучи, «Карпати» й самовдосконалюються, і досягають поступу заради таких уболівальників. Виконано величезну роботу, яка приносить головне — моральне задоволення. Саме тому ми стверджуємо: «Карпати» — це народна команда.

— Який у вас підхід до підбору гравців, тренера команди?

— Ми ретельно підходимо до комплектування. Було й таке: футболісти талановиті, але не прижились в «Карпатах». Не тому, що погано грали, — просто не змогли перейнятися духом команди, не зрозуміли, в чому її сила.

Питання питань — підібрати тренера. Були нарікання на мою адресу: мовляв, змінили не одного наставника. Скажу відверто: змінювали тренерів із різних причин. Одні не розуміли головного завдання «Карпат». Інші вважали, що заради перемоги можна жертвувати будь-що — чи то правила faіr play, чи то імідж клубу. На моє тверде переконання, футбол має бути чистим та чесним. Тому я віддав перевагу молодому, маловідомому досі тренеру, який за три роки став улюбленцем уболівальників і виріс як професіонал. Ось така вимогливість до постаті тренера і патріотичний підхід до справи дали результати. Олег Кононов думає і дбає про команду, про її результати. В нього є великий запас зростання як фахівця. Немає меж досконалості.

— Яку оцінку ви б поставили головному тренеру «Карпат»?

— Тверду четвірку з плюсом.

— А чому не п’ятірку?

— Кононову є ще над чим працювати. Він молодий, ще рано думати про відпочинок...

Отже, стрижень «Карпат» — патріотизм. Це розуміють усі — від юнаків до ветеранів команди.

— Чи можлива гармонія влади й футболу?

— Ви правильно вжили слово «гармонія». Власне там, де є гармонія влади й футболу, де можна покладатися на підтримку дванадцятого гравця, де спільно думають про майбутнє, де ставляться спільні завдання, — там завжди приходить успіх. Прикладом цього є такі гранди європейського футболу, як «Барселона» в Іспанії, дортмундська «Боруссія» в Німеччині, донецький «Шахтар» в Україні. І мене тішить, що в нашому регіоні з’явилася чудова нагода для розвитку клубу.

Гармонія влади й футболу може бути тоді, коли влада справді бажає підтримати цей вид спорту. Послухаєш чиновників — і складається враження, що всі прагнуть мати футбольну команду. Інша річ, що не всі хочуть опікуватися нею. Будемо відвертими: в країні, яка недавно здобула незалежність, розвивати футбол — дорога справа. Гляньте, що робиться в Балканських країнах. Там колись добре грали сербські «Црвена звезда», «Партизан». У Болгарії був «Спартак-Левскі», у Румунії — «Динамо» (Бухарест). Де тепер ці клуби? Вони не показують високих результатів, бо економічний розвиток у цих країнах не дає можливості вкладати серйозні кошти в розвиток футболу.

В Україні теж ніби немає потужного економічного потенціалу. Економіка країни вимагає не просто лікування, а реанімації. Це під силу команді Віктора Януковича. Тому на президентських виборах цілком свідомо я підтримав його, бо ставлюся до нього з повагою, у нас завжди були добрі стосунки. Команді Януковича дісталася складна спадщина, і потрібен час, щоб поставити державу на нормальні рейки. А від суспільства потрібне розуміння усієї складності завдань, які стоять перед нинішньою владою. Підніметься економіка — буде гідний розвиток і футболу.

— Нині заможні люди охоче беруть під опіку футбольні клуби. Як вважаєте: це захоплення чи данина моді?

— Кожен має право витрачати зароблені гроші, як вважає за потрібне. Для когось футбол — це хобі, для когось — іграшка, хтось хоче попросту похизуватися. Але переважна більшість спонсорів — це люди, які розуміють, що, вкладаючи великі гроші у футбол, вони ніколи не мають прибутку. Для них футбол — не іграшка, а зміст життя.

На мою думку, кожний захід, на якому збирається велика кількість людей, завжди привертає увагу влади та політиків. Там, де є більш ніж три особи, завжди народжуються різні думки. Футбольні матчі, які об’єднують спільною метою десятки тисяч уболівальників, — це досить потужний ресурс, який можна використати по-різному. І до цього треба ставитися виважено, відповідально.

Як приклад наведу матч львівських «Карпат» із київськими динамівцями, який відбувся 7 травня. Тоді в пішій ході взяло участь близько десяти тисяч людей. Змішаною, солідарною колоною йшли уболівальники двох команд — без ворожнечі, без агресії. Це було красиво й піднесено. Такої політики прагнемо й у футболі, й у державі загалом. Такої прагнемо соборності в Україні — не на словах, а в кожній конкретній спільній справі.

Ми також займаємося благодійною діяльністю. У 2001 році створили благодійний фонд «Галичина сприяння», який надає допомогу сиротинцям, хворим, сприяє у будівництві церков. Я навіть не знав розміру своє зарплати, коли був народним депутатом України, бо всі кошти йшли на рахунок нашого благодійного фонду.

— Який вплив матиме на розвиток «Карпат» та українського футболу Євро-2012?

— Євро-2012 — це наш шанс наблизитися до європейських стандартів. Це дуже потужний поштовх для розвитку українського футболу, для розвитку регіону та України.

Споруджена інфраструктура нікуди не дінеться. «Карпати» отримають новий стадіон, європейського рівня спортивну арену. Завдяки Євро-2012 нас будуть пізнавати, про нас будуть знати. Це, безумовно, посилить туристичну привабливість регіону, з усіма економічними наслідками. Це дуже важливо, щоб нас у світі знали і впізнавали.

Пригадую, як «Карпати» наприкінці 1990-х років уперше поїхали до Іспанії. До мене підходили й питали: «Звідки ваша команда? Де ця Україна?» А сьогодні Україну в Західній Європі пізнають завдяки футболу, бо там грають такі команди, як «Шахтар», «Динамо». Перед нашим приїздом до Севільї ніхто не знав, де Львів. Приємно було дивитися, як на матч «Карпат» з’їхалися з усієї Іспанії та сусідніх країн українці, які там на заробітках. Футбол популяризує всю Україну.

— Як складаються ваші відносини з львівською владою? На словах усі — за «Карпати», а на ділі часто виникали проблеми.

— Усе негативне, всі непорозуміння нехай залишаться у минулому. Нема чого ворушити, плекати якісь старі образи. Головне, що ту сторінку перегорнуто, і ми разом із головою Львівської облдержадміністрації Михайлом Цимбалюком, Львівською міською радою пишемо нову історію, пам’ятаючи про спільну справу, громадський інтерес, про важливість і потрібність ФК «Карпати» для регіону. Ми умовилися, що в ім’я майбутнього нашого регіону зробимо все можливе, щоб на високому рівні провести Євро-2012.

Прикладом конкретних кроків є наша спільна з головою ОДА зустріч із представниками найактивнішої частини фанів «Карпат» напередодні матчу з київським «Динамо». Це був конструктивний діалог, ми разом із головою облдержадміністрації, який, що приємно, вболіває за наш клуб, вислухали думки й пропозиції фанів, врахували їх, домовилися з ними про співпрацю.

Ось на такий конструктив і налаштовуємо себе у відносинах з львівською владою.

— Ви кажете, що на футбол великий вплив має розвиток економіки країни. Яка доля наших офшорних капіталів? Амністія?

— За певних умов. Якщо з офшорів повертаються гроші у вигляді інвестицій вітчизняного бізнесу, вкладаються кошти в розбудову місцевих підприємств, то вони заслуговують на амністію. У такому випадку Верховна Рада та фіскальні органи контролю повинні сприяти поверненню капіталів в Україну.

Щоб змінити ситуацію, належить встановити такі правила гри, щоб бізнесу не було вигідно йти в політику. Для цього треба, щоб бізнес виконав свої інвестиційні зобов’язання перед державою. На таке виконання потрібні гроші. А звідки їх взяти? Та, мабуть, із рахунків, набутих «непосильною працею». Ось тоді бізнес не потребуватиме лобіювання своїх інтересів. Чому сьогодні йдуть у політику? Коли бізнес буде не просто вкладати, а інвестувати, коли податки не перевищуватимуть суму хабарів, тоді підприємцям буде зручніше сплачувати все в скарбницю держави.

— Багато розмов про антикорупційні закони, які прийняти нескладно. Але дуже важко змінити психологію чиновника.

— Я певен, що Президент України вже працює над цим. Чиновник — такий само слуга. Народ вибирає владу, щоб вона навела порядок. Людей нині не цікавить, яка вулиця буде перейменована чи який пам’ятник збудують. Люди думають, як виховати дітей, як забезпечити майбутнє, свою старість і як після себе щось залишити. На це, на людські потреби, на потреби суспільства має працювати влада, вся армія чиновників. А ми, всі як один, маємо не обмовляти владу на кухнях, а робити конкретні, добрі справи.

Я щасливий, бо маю таку справу свого життя, як футбол. Моє захоплення і мої конкретні справи працюють на добрий імідж України. У футболі втілюється мій справжній український патріотизм.