Анатолій Коньков: "Це сьогоднi футболiсти призначають собi зарплату"

Місяць тому один з найвiдомiших футболiстiв Радянського Союзу, володар Кубка кубкiв i Суперкубка УЕФА 1975 року Анатолiй Коньков вiдсвяткував 62-й день народження. Тепер зiрковий ветеран -- спортивний директор першолiгової "Сталi" з Алчевська. Нині команда не у найкращому фінансовому стані. Та Анатолій Дмитрович пообiцяв президентовi цього клубу допомогти, тож не кидає роботи.

-- Свого часу ви перейшли iз "Шахтаря" у "Динамо". Нинi це стало б сенсацiєю. А чи викликали колись резонанс такi переходи?

-- Та який резонанс. Тодi переходи вiдбувались не на рiвнi керiвникiв клубу чи гравця, а значно вище! Хтось десь вирiшив, що

Коньков повинен перейти у "Динамо", i все. Тож менi залишалось лише пiдкоритися. Абсурд, але таким було життя...

-- Ви самi хотiли перейти у "Динамо"?

-- I так, i нi. Вiдверто кажучи, не дуже рвався до Києва. Мене все влаштовувало у Донецьку, був одним iз лiдерiв футбольного колективу. Тодi там була така потужна команда! Аби досягти високих спортивних результатiв, потрiбно було йти саме в "Динамо". От я й пiшов. I вже у перший рiк став володарем Кубка кубкiв i Суперкубка УЕФА. Тобто в спортивному планi це був навiть не крок, а стрибок угору.

-- А з фiнансової точки зору цей перехiд був вигiдним?

-- Нi. Тодi про грошi нiхто не говорив, бо зарплати в усiх були однаковi. Але в "Динамо" швидше вирiшували побутовi питання. Видiляли житло, допомагали в придбаннi автомобiля, дiставали дефiцитнi товари. Це тепер гравцi самi призначають собi зарплату. А тодi у всiх були однаковi ставки й премiальнi. Футболiст просто приходив i грав. Фiнансових питань нi з ким не обговорював.

-- У 1972 роцi ви грали у складi збiрної СРСР на чемпiонатi Європи. I були єдиним гравцем, який представляв першолiговий клуб.

-- Так, ми з "Шахтарем" вилетiли у 1971-му до першої лiги, та вже через рiк повернулись. Особисто для мене це не було проблемою. У збiрнiй знали, що роблять i кого запрошують. Тож iз мене з цього приводу не насмiхалися.

-- У 1976-му ви в складi збiрної стали бронзовим призером Олiмпiади. Як тодi партiйнi боси оцiнили ваш виступ?

-- Назвали провалом! Вважали, що команда повинна була зiграти краще, але з якихось причин нам це не вдалося. Спочатку планували дати державнi нагороди, а потiм передумали i нагородили значно скромнiшими.

Тодi ставлення до футболу було якесь дивне. Ось дивiться: у 1972 роцi ми стали срiбними призерами чемпiонату Європи. Партiя назвала це провалом, i команду розформували. А в 1986-му, теж за Союзу, наша збiрна знову посiла друге мiсце, поступившись у

фiналi голландцям. Але футболiстiв зустрiли з почестями, дали найвищi нагороди i ставились до них як до героїв. Нас же за такий самий результат цькували...

-- Нинi, щоб стати тренером, слiд вчитися й отримати атестат. Ви розпочали тренерську дiяльнiсть у 1982 роцi. Також ходили на курси?

-- У Москвi була спецiальна школа тренерiв, i на бажання можна було туди вступати. Я ж пройшов чудову школу в Лобановського i Базилевича. По сутi, щоб бути тренером, слiд було здобути вищу освiту, мати клепку в головi та партiйний квиток. Без останнього -- нiяк.

-- Три роки, з 1990-го по 1993-й, ви нiкого не тренували. Де були в той час?

-- Працював у Федерацiї футболу України. У "пiдпiлля" не ходив, завжди був на виду. Потiм трiшки попрацював iз молодiжною збiрною України, трiшки з нацiональною...

-- Пiсля того, як у 2006 роцi покинули бакинський "Iнтер", у тренерське крiсло так i не сiли. Не маєте бажання?

-- У цей час менi треба було взяти паузу i переосмислити своє життя. Я тодi не хотiв тренувати. Але завжди був при дiлi.

Наприкiнцi 2006-го став президентом футбольного клубу "Старт", який мав моє iм'я, а в 2008-му знову повернувся у професiональний футбол.

-- А як опинились у Алчевську на посадi спортивного директора клубу?

-- Президент цього клубу -- мiй товариш. Попросив допомогти їм "органiзувати" футбол, який приноситиме людям задоволення. Але що я можу вдiяти? Фiнансовi можливостi нинi на такому низькому рiвнi... Вже не перший рiк. Люди просто не можуть жити i працювати в таких умовах! Для того, щоб серйозно грати у футбол, потрiбнi солiднi кошти. Але...

-- Де тепер ваш рiдний дiм?

-- Живу в Києвi, у Алчевську. Маю хатинку поблизу столицi. Одне слово, живу.