Степан ЮРЧИШИН:"Лобановский хотел, чтобы я играл в нападении с Блохиным..."

Розмовляти з легендарним форвардом “Карпат”, збірної СРСР та найкращим бомбардиром в історії союзної першої ліги (42 голи за сезон 1979 року) Степаном Юрчишиним – одне задоволення.
Доброзичливий, толерантний, дотепний і максимально відвертий – такий сьогодні Юрчишин. Головний тренер ФК “Львів” зізнається, що коли б не наслідки старих травм, ніколи б не відчув свого віку – а 4 липня Степан Федорович відсвяткував 50-річний ювілей. У той час, коли “Карпати” цієї осені штампували антирекорд за антирекордом, ФК “Львів” впевнено вийшов на третє місце в першій лізі, поступаючись лише колишнім клубам “вишки” “Оболонь” (Київ) та “Іллічівець” (Маріуполь). З розмови про клубні справи й почалась наша розмова.

«ФК «Львів» має грати у місті Лева»

- Степане Федоровичу, третє місце в першій лізі – це межа сподівань ФК “Львів”?
- А ви як гадаєте (сміється)?

- Думаю, з часом ваш клуб зможе підвищитися в класі...
- ...хоча перед початком сезону у нас змінилася половина складу й було чимало скептиків, які прогнозували нам місце внизу турнірної таблиці. Прийшли нові гравці, не вистачало часу на їх притирання до команди... Мене підтримав президент клубу Юрій Кіндзерський. Вважаю, ми уникнули провальних ігор, за винятком поразки в Маріуполі - 0:3.

- Чи сформувався вже кістяк команди?
- У центрі поля брати Баранці, Федорчук, Даньків, у захисті – Гальчук, Романюк, Ільків, у нападі – Теплий, Чепурненко та інші. “Оболонь” та “Іллічівець” вже заявили про боротьбу за вихід до еліти. Визначимося зі своїм подальшим завданням і з’ясуємо, чи варто провести “крапкову” доукомплектацію команди. Загалом, клуб із назвою “Львів” повинен грати у Львові і мати бодай якусь тренувальну базу. Цього року ми грали на новому стадіоні в Добромилі - хочу подякувати місцевим уболівальникам.

«Знаю, хто ініціював моє звільнення з «Карпат»

- Чому так сталося, що Юрчишину – одному з найвідоміших футболістів “Карпат” - не знайшлося місця в клубній структурі?..
- Для мене стало неприємною несподіванкою, що мене звільнили з “Карпат” разом з Ігорем Кульчицьким. Адже грав і працював у клубі, виводив “Карпати” до фіналу Кубка України, маю відношення до появи у Львові талановитих Худоб’яка і Ткачука. Дуже хотілося працювати, мав чудові стосунки з Петром Димінським, але... Здогадуюся, хто ініціював моє звільнення, але наразі не хочу називати цю людину... Сподівався, що “Карпати” допоможуть мені в плані операції на колінах, адже віддав клубу все своє життя і здоров’я...

- ...а допоміг Григорій Суркіс?
- Так, Григорій Михайлович сам зателефонував, поцікавився, скільки потрібно грошей на операцію, і за півгодини вирішив усі питання. Було дуже приємно. Операція в Москві пройшла успішно.

«Блохін є Блохін...»

- 31 рік тому ви встановили феноменальний рекорд з результативності в союзній першій лізі – 42 голи! Чому зараз у нас немає таких бомбардирів?
- Форвард все-таки залежний від гри партнерів, особливо півзахисту. А на мене працювали Броварський, Суслопаров, Дубровний, Баль, Думанський, Саулевич та інші. Тоді в Союзі було багато яскравих, різнопланових нападників. А зараз ми стали заручниками розвалу дитячого футболу та нашестя посередніх легіонерів. Тому українським форвардам непросто проявити себе: той же донеччанин Гладкий не має постійного місця в основі, з приходом Ідахора втратив віру в себе Фещук...
Одного таланту мало. Я після кожного тренування залишався і відпрацьовував удари по воротах. І просто понад усе любив футбол. Крім того, пощастило з тренерами. Спочатку Володимир Вараксін, далі Кеслер, Юст, Секеч, у збірній СРСР Костянтин Бєсков. А Валерій Лобановський дуже хотів, щоб я склав атакувальний тандем з Блохіним.

- Чому та зіркова команда кінця 70-х років, гравці якої грали за різноманітні збірні Союзу, не реалізувала себе у “вишці”?
- Зараз багато говорять, що, вийшовши до вищої ліги, футболісти розсварилися через право придбати автомобілі. Але причина була не в цьому, а в недостатньо серйозному ставленні до команди тодішнього керівництва заводу “Електрон” - наших тодішніх спонсорів...

- Досі ходять неймовірні історії, як ви ховалися від селекціонерів київського “Динамо” та московських клубів. Чи не шкодуєте зараз? Адже, покинувши Львів, як ті ж Баль чи Суслопаров, могли б зіграти в збірній СРСР, потрапити на чемпіонат світу?..
- Я так любив “Карпати”, що не міг себе уявити в футболці іншого клубу. А Лобановський та Бєсков навперебій запрошували мене до себе, дуже хотів залишити мене у московському ЦСКА легендарний Всеволод Бобров. Можливо, граючи у “Динамо” чи “Спартаку, не мав би цих страшних травм і операцій. Але тренери казали “треба”, та і я сам рвався на поле. А варто було почекати два тижні, і не мав би потім таких проблем зі здоров’ям...
Але все-таки маю що згадати: матчі за збірну СРСР, гол у поєдинку зі збірною Румунії. А тоді в команді грали зіркові форварди: Блохін, Кіпіані, Шенгелія, Гуцаєв, Андрєєв, Родіонов, Челебадзе. З першої ліги на моїй пам’яті запрошували до збірної Союзу лише казанця Колотова, ташкентця Федорова та мене. А чого варті матчі у складі “Карпат”, на яких збиралося понад 40 тисяч людей на стадіоні “Дружба”! Якби не травма, потрапив би на Олімпіаду-80 у Москві...

- У 1979 році ви у складі збірної України випередили Олега Блохіна за кількістю голів на Спартакіаді народів СРСР. Чи відчували тоді себе сильнішим за володаря “Золотого м’яча-75”?
- Ні, такого не можу сказати. Блохін є Блохін, мені цікаво було грати поряд з таким знаменитими форвардом.

«Отримую задоволення від роботи»

- Чи задоволені своєю тренерською кар’єрою?
- Я отримую задоволення від своєї роботи – а це головне. Хочу, щоб у нас підростали сильні молоді футболісти, і щоб ФК “Львів” врешті-решт склав конкуренцію “Карпатам”.

- Ви скептично ставитеся до призначення на посаду наставника національної збірної України вітчизняного тренера…
- Зараз складно буде вивести збірну на якісно новий рівень. За великим рахунком, Олег Блохін пішов з посади через те, що йому не було з кого вибирати...

- Грудень – час футбольного міжсезоння. Чи плануєте кудись поїхати?
- Поїду на кілька днів до Єгипту, моїм колінам ще потрібний відпочинок (сміється). А команда збирається 25 грудня, коли пройдемо медогляд.

- Степане Федоровичу, не шкодуєте, що не маєте сина?
- Ні, маю дві чудові доньки, які підтримали мене у важку хвилину. Як ви, напевно, знаєте, десять років тому померла моя дружина, і дівчата дуже допомогли мені тоді. Зараз старша донька, 23-річна Ольга, працює в банку, а молодша, 18-річна Наталя, вчиться на другому курсі Комерційної академії.